Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Неприємний скрегіт будильнику перериває мій сон, навпомацки тягнусь до нього та відключаю цю нестерпну мелодію. Все моє тіло протестує, дрімота знову долає мене. Буквально сповзаю з ліжка на підлогу, намагаючись відкрити очі.

Йду до ванної кімнати, знімаю піжаму і заходжу в душ. Повертаю вентиль і відскакую від води, вона обпікає шкіру крижинками.

Хоча б прокинулася.

Повертаю вентиль лівіше та зігріваюся під потоком води. Тепло розтікається по моєму тілу та я розслабляюся. Тепло води нагадує інше, людське тепло, обійми та поцілунки Алекса. Торкаюся кінчиками пальців до губ та посміхаюся. Мабуть, я виглядаю як мрійлива дурепа. Гола в душі і з широкою щасливою посмішкою.

Але мені добре, на душі спокій.

Це був не сон.

Гонима спогадами вилітаю з душу та забігаю в гардеробну.

Що одягнути сьогодні?

Сукня буде напевно занадто.

Обираю світлі скінні, чорний светр з широким горлом, улюблені кеди. Волосся збираю в пучок і залишаю пасма хаотично стирчати з нього. Підводжу очі тушшю та легкий блиск для губ.

Спускаюся на кухню. Макс снідає сам.

- Де Марта? – запитую я, оглядаючи кухню.

На кухні лежить немита миска від попкорну, чашки від кави та пусті пляшки від коли.

Залишаю сумочку на стільці біля брата та приймаюся за прибирання.

- Марти сьогодні не буде, вона прихворіла.

Пляшки викидаю в сміття. В раковині вимиваю брудний посуд.

- Сядь поснідай. Я залив пластівці і тобі.

- Що сталося з Мартою?

- Тиск, - говоре брат, жуючи пластівці.

- Роман ще спить? – кажу гучніше за потоки води.

- Напевно, - потискає плечима брат. – Я до нього не заходив. Ти до речі пізно сьогодні, залиш посуд, не встигнеш поснідати.

- Я зачиталася перед сном і лягла пізно.

- Що читала? – Макс підходить до раковини зі своєю тарілкою і забирає в мене губку. – Поснідай, я домию.

- Дякую, - сідаю за стіл і розмішую пластівці в тарілці. – Я читала книжку про хлопчика, який опинився в Давній Греції.

- Не пам’ятаю такого в нашій бібліотеці.

- Цю книгу мені дав містер Фернсбі. Ти знав, що мама Алекса була письменницею?

- Письменницею? – дивується брат.

- Так. Алекс не розповідав?

- Ні. Він не дуже любить ділитися особистим, особливо про маму. Я знаю, що її звали Сенді і вона вела бухгалтерські справи в їх майстерні. Більше Алекс не розповідав. То ти вчора була не в Наталі? – з хитрою посмішкою запитує брат.

- З чого ти взяв? – опускаю погляд в тарілку.

- Ти сама розповідала, що неділя в Наталі проходить у сімейному колі, – брат повертається до мене і спирається на раковину, задумливо почісуючи підборіддя. – І вчора на вечірку Алекс не поїхав, він навіть на мої дзвінки не відповідав. Я отримав від нього смс, що він запізниться на лекцію. Тож, люба сестричко, ти вчора була у Алекса?

- Так, - приречено зітхаю я.

- І що ти там робила? – посміхається брат.

- Брала книжку, випила каву з містером Фернсбі.

- Ііі? – протягує брат.

- І ми з Алексом зустрічаємося, - зажмурююся і відчуваю, як червоніє обличчя.

- Нарешті, - радісно вигукує Макс. – Скільки можна було ходити навколо один одного.

- Ти не проти? – дивлюся на задоволеного хлопця.

- Звісно ні. І я тобі про це вже казав. Але , Ліві, не втрачай голови. З Алексом я ще поговорю.

- О Боже, - закочую очі.

Мию після себе тарілку в раковині.

- А де батьки?

- Вони поїхали рано вранці. Повернуться через три дні.

- Знову відрядження? – трохи приречено запитую.

- Саме так. Наталі забере тебе?

- Ні.

- Тоді поїхали. Ти вже запізнюєшся.

- Ой, - дивлюся на годинник, двадцять хвилин до початку уроку. – Ти мене заговорив. Давай швидше.

Я буквально виштовхую брата з будинку.

- Сьогодні можна їхати і на червоний світлофор. В мене хімія. Я не можу запізнитися.

- Добре, добре, - сміється брат. – Сестричко, ти штовхаєш мене на порушення правил дорожнього руху?

- Та їдь вже, - гарчу на брата.

Макс сміється та заводить двигун.

Це просто чудо. Я влітаю до кабінету за п’ять хвилин до початку заняття.

- Ліві, я думала ти мене кинула одну з Бруксом, - шипить на мене подруга.

- Наталі, я трохи проспала, а ти вже драматизуєш, - посміхаюся я.