Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- І хто ж тебе змусив не спати вночі? – мрійливо посміхається дівчина, спираючи голову на долоні.

- Книга, Нат. Я зачиталася і втратила лік часу.

- Нудьга, - видихає подруга і сідає рівно.

В кабінет входить завжди невдоволений містер Брукс. При кожному його кроці зачесане на один бік волосся підіймається і показує його лису маківку.

- Містер Брукс, у Вас чайник закипів, - регочучи, вигукує Стів, долонею копіює рух його волосся.

Дай Боже мені сил не засміятися.

Ховаю посмішку, дивлячись в зошит.

- Стівен Спроус, негайно до директора, - лице викладача стає багряним, очі вилазять з окулярів.

Стів регоче ще дужче.

- Негайно. До директора, - розлючений чоловік вказує на двері.

Хлопець розв’язною ходою прямує до дверей.

За виключенням уроку з Бруксом половина навчального дню проходить спокійно.

- Ти бачила як в нього очі викотилося? – сміється подруга дорогою у кафе.

- А як він почервонів? Я думала від його вереску шибки повилітають, - посміхаюся я і подруга сміється, спираючись на мене.

Нейт зустрічає нас біля дверей.

- Ліві, гарно виглядаєш.

- Дякую, - насторожено дивлюся на хлопця. Він згадав моє ім’я.

- Ваш столик вже чекає. Каву як завжди?

- Так, - підтверджує Наталі і оглядає мене та хлопця.

- Мені ще, будь ласка, омлет з овочами.

Сідаємо з подругою за стіл, сумочку кладу на стілець поруч.

- Нейт, ти щось хотів запитати? – дивиться Нат на хлопця, але погляд того спрямований на мене.

- Ліві, ти зачіску змінила? – посміхається Нейт.

- Ні.

- Тобі дуже пасує, - широко посміхається хлопець.

- Нейт, в нас обмежений час, - нетерпляче стукає по столу Наталі.

- Вже лечу, - хлопець стрімголов йде до кухні.

Наталі повертається до мене і окидає прискіпливим поглядом.

- Що таке? Я сама здивована. Він ім’я моє завжди плутав.

- Ти якась надто щаслива. Розказуй.

- Що розказувати? – не розумію я.

- Чого ти така щаслива? - Наталі складає руки на грудях.

- Можливо виспалася, - знизую плечима.

Нейт повертається з кавою.

- Ліві, є плани на сьогодні? Вечері новий фільм в прокаті.

Наталі пирхає та закочує очі.

- Так. В мене є плани.

- Ти з кимось зустрічаєшся? – ніяково посміхається хлопець.

- Так, - посуваюся ближче до Наталі та гладжу її руку, тон мого голосу стає грайливим. – І в нас є плани на вечір.

- О, - червоніє Нейт. – Я зрозумів. Як буде вільний час, подзвони мені.

- Ага, - повертаюся до Наталі та посміхаюся їй.

Подруга тягнеться до мене і Нейт відбігає від нас, зачіпаючи стіл поруч, розливає каву жінки з великими сережками.

Ми з Наталі сміємося.

- Я думала, що хлопцям таке подобається, - посміхається Нат. – Але схоже не таким як Нейт. Ліві, а якби він від нас не відчепився?

- Йому б сміливості не вистачило, - посміхаюся я.

Омлет мені приносить вже офіціантка. Наталі не діймає мене запитаннями, ми теревенимо про школу.

Французька для мене проходить легко, а от з Наталі здається після уроку йде пар.

«Ластівко, я заберу тебе. Все в силі?»

«Так»

Посміхаюся і кладу телефон в шафку в роздягальні.

- Ти точно якась не така, - коментує Нат.

На занятті з волейболу пар йде вже і з мене.

- Нащо нас так мучити? – майже задихається Наталі, спираючись руками на коліна.

- Відчуття, що тренер готує нас до світового чемпіонату, - сідаю на підлогу, витягуючи ноги.

- І я про те. Макс так над своєю командою не знущається.

- Ти була би тільки рада, якби нашим тренером був Макс, - посміхаюся я.

- Мартін, Джонс, команди відпочивати не було. На поле. Негайно.

- Аа, - стогне Наталі. – Ця жінка нас вб’є сьогодні, треба знайти їй хлопця.

- В неї є чоловік і діти, - тихо кажу Наталі, вибігаючи на поле.

- Тоді я їм не заздрю.

В шкільний душ ми заповзаємо.

Наталі верещить в своїй кабінці.

- Що таке? – визираю за стінки.

- Вода крижана, - верещить подруга.