Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- На дверях ж було оголошення, - невдоволено каже Кетті. – Не треба так верещати. Здоровіші будете.

- Злюка, - закочує очі подруга.

Морально себе настроюю і повертаю вентиль. Вдруге за день я приймаю холодний душ. Спочатку він наче прорізає шкіру, але я потрохи звикаю. Холод розслаблює розтягнуті м’язи.

- Ліві, ти там не заклякла? – клацаючи зубами хрипить подруга.

- Я вже виходжу, - перекриваю воду і замотуюся в рушник.

- Невже нам мало було такого тренування, - у подруги дрижать руки. - Ще й заморозити вирішили.

Я сміюся і прямую до своєї шафки в роздягальні.

Натягую светр і здригаюся від теплоти.

- Чого я не одяглася тепліше? – шморгає носом Наталі. – Ще й батько взяв мою машину, поки його в ремонті.

На мій телефон приходить повідомлення і я не відповідаю подрузі.

«Ластівко, я чекаю на стоянці.»

«Скоро буду. Ти сам?»

«Макс.»

- Нат, я думаю, що Макс зможе тебе відвезти додому.

- Ми ж мали позайматися з тобою? – кліпає очима подруга.

- В мене виникли термінові справи, - кладу телефон в сумочку та замикаю шафку.

- Це які такі справи?

Ігнорую питання подруги і тягну її за руку до виходу.

Наталі охоплює себе руками і йде слідом за мною. Я пришвидшуюсь і подруга ледь за мною встигає.

- Та почекай. Я так швидко не можу, - бурчить подруга.

Я буквально вилітаю на стоянку. Алекс стоїть, спершись на авто. Хлопець шукає мене поглядом. Я широко посміхаюся і от його очі натрапляють на мене. На вустах хлопця розквітає така сама посмішка.

Мабуть, я лечу до Алекса. Він ловить мене і цілує довгим поцілунком. Обіймаю його, утикаючись носом в його шию, вдихаю його аромат.

- Я сумувала, - шепочу в шию хлопця.

- І я, люба ластівко, - Алекс цілує мене у скроню.

Повертаю голову і дивлюсь на Наталі, яка стоїть біля Макса. Брат посміхається, спостерігаючи за реакцією подруги.

- Ти, ви, Ліві, - бормоче дівчина, показуючи рукою, то на мене, то на Алекса.

- Ага, саме так, - відповідає їй брат.

- Ти знав? – прищурює очі подруга.

- Так, - посміхається брат. – Зранку дізнався.

- Олівія Джонс, ти справжнісінька срака, а не подруга. Я дізналася пізніше всіх. Ти цілий день мовчала.

- Але твій вираз обличчя того вартував, - відповідає брат, обіймаючи дівчину за плечі.

- Так нечесно,  - тупотить ногою дівчина.

Ми всі дружно сміємося.

- Наталі, не будемо заважати нашим закоханим. Можу відвезти тебе додому або поїхали зі мною.

- Куди? - в очах дівчини запалюється інтерес.

- Спочатку додому, заберемо Романа і поїдемо в аеропорт, купимо квиток. Він завтра збирається летіти.

- Я геть забула, - зойкаю я.

- Та то зрозуміло, - посміхається подруга.

- Ви їдьте, а вечір проведемо з Романом. Алекс, Наталі, залишайтеся з ночівлею. Батьків не буде.

- Круто. Але мені потрібно взяти речі з дому, - подруга смикає брата за рукав світшота.

- Добре, поїхали.

Наталі сідає в машину до брата та грає мені бровами, вказуючи на Алекса.

- Будь хорошою дівчинкою, подруго, - посміхається Нат.

- Їдь вже, - закочую очі .

Машина брата від’їжджає.

Алекс цілує мене в щоку.

- Куди би ти хотіла поїхати?- хлопець міцно мене обіймає.

- В ліс.

- В ліс? – дивується хлопець.

- Так, на ту галявину. Хочу побачити її вдень.

- Добре, тільки візьмемо якоїсь їжі.

- Піца?- пропоную я.

- Піца, - посміхається хлопець і цілує мене.

Алекс відкриває для мене двері, я сідаю та пристібаюся.

Хлопець тягнеться до заднього сидіння. Переді мною виникає дивовижний букет.

- Дякую, де ти такі взяв ? – захоплено питаю.

В білому папері завернуті різнобарвні тюльпани.

- Синій, блакитний, рожевий, пурпурний, білий. Алекс, я таких кольорів тюльпанів ще не бачила.

Обіймаю букет двома руками, він величенький та важкий. Вдихаю медовий запах.

- Їх знайти того вартувало, - посміхається хлопець.

- Що?

- Ти прекрасна, ластівко.

Тягнуся до хлопця та цілую його. Алекс відповідає на мій поцілунок та цілує у щоку.