Читати книгу - "Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков"

Дружина поділилася своєю надією з чоловіком, однак, той сприйняв звістку з недовірою, пробурчав, щось на зразок: «Подібні обіцянки-цяцянки я також чув». Але що ще залишалося українцям, як не чекати у недобрій стороні?

Десь за півгодини на привокзальну площу дійсно прибув військовий автобус із затемненими вікнами, із якого виплигнув їх Вова у супроводі ще двох військових. Радості сина від неочікуваної зустрічі не було меж, адже він до останнього не знав, що батьки вже третю добу перебувають неподалік від нього. Щаслива мати, у знак подяки, одну з дванадцяти сумок виділила і супроводжуючим.

Тут же на лаві для очікування і розклали домашні харчі. Син жадібно накинувся на їжу. Мати з біллю в очах дивилася, як він поспіхом поглинає запечену курку прямо зі шкіркою, яку вдома гидливо знімав. Масло намастив на скибку хліба товстим шаром, разом зі шматком пакувального паперу. Мати тільки те й робила, що розпачливо сплескувала руками та гірко хитала головою, спостерігаючи таке почуття невгамовного голоду молодого організму. 

Біля автобусу зупинилася чорна «Волга», з якої не поспіхом вийшов знайомий матері офіцер і зазирнув до зали очікування. Один із супроводжуючих підійшов до нього, віддав військове вітання і доповів:
– Дозволили на півгодини. 

Мати, почувши таке, почала галасувати:
– Як це на півгодини? Ми стільки сюди їхали, так важко добиралися, три дні вже живемо на вокзалі, як безхатченки, і тільки на тридцять хвилин? Та, що ж це таке робиться, Господі? Навіть не побалакали з сином, тільки-тільки нагодувати встигли.

– Такий наказ, що я вдію, – винно відповів військовий, який прибув з сином.

Офіцер в папасі вийшов із приміщення, перемовився з шофером автобусу і повернувся до зали очікування. Звернувся до старшого супроводу:
– Повертайтеся до частини. Хлопець залишиться тут. 

Підійшов до батьків і розпорядився:
– Збирайте речі. 

– Як це збирати? – сполошилася мати.

– До штабу частини я з’їжджу особисто і повідомлю про своє рішення. А ви разом з сином тиждень поживете у будці залізничника. Тільки ніде не ходить тут, а то периметр обгороджений дротом під напругою, тому вбитих електророзрядом зайців можна збирати у мішок щоранку, – попередив. І додав: – Бувало, що й солдатиків знаходили, які не витримували психологічного навантажування і хотіли втекти звідси, так що переконайте сина, щоб дурних намірів не тримав в голові.

Після тих відвідин, батьки почали двічі на місяць відправляти поштою до Приозерська по чотири посилки з продуктами – дві синові та дві сім’ї офіцера, котрий по людські поставився до них. 

Не минулися добром для Володимира два роки служби у голодуючій радянській армії: сперш дала себе знати внутрішня кровотеча у тонкій кишці, а в тридцять чотири роки йому довелося лягати під скальпель хірурга – видалили наріст у кишечнику, разом з частиною тонкої кишки, та частину шлунку. В час випробувань надійною підтримкою Володимиру стала дружина Юлія.

На відміну від старшого брата Сашкові неймовірно повезло – він проходив строкову службу в складі контингенту російських військ в Угорщині. У листах писав матері, що їхати до нього не варто, так як все у нього добре. Прислав фотографію, де приймає Військову Присягу. 

Сашко неабияк здивував все село, коли після звільнення з лав радянської армії повернувся до батьків не сам, а з нареченою-угоркою, з якою познайомився, коли ходив ласувати за річку Тиса виноградом. Аніта виявилася гарною, стрункою брюнеткою, з великими очима та мелодійним сміхом. Дівчина спробувала було адаптуватися до місцевого життя, але на заваді стало незнання української мови. 

Знайомитися з можливими майбутніми родичами, вслід за дочкою приїхали її батьки. Спілкуватися родинам довелося через не дуже фахового Сашка-перекладача. Угорці погостювали декілька днів і повернулися до своєї країни, залишивши дочку самостійно робити свій вибір. 

Олександр всіляко намагався урізноманітнити життя коханої, тому возив її на екскурсії до Миргороду, Лубнів, Полтави, Києву. Однак, Аніта нікуди не могла вийти без хлопця, купівля товару в магазині ставала для неї нервовим випробуванням, з його батьками спілкувалася жестами. Врешті-решт дівчина не витримала і побажала повернутися до рідної домівки. Мати переживала, чи не полишить її і син разом з невісткою, яка не відбулася, однак, Сашко заспокоїв неньку: 

– Мамо, куди я з рідного краю? Доправлю Аніту до батьків і повернуся. 

Молоді люди ще деякий час листувалися, поки Аніта не написала, що виходить заміж. 

Після розставання з Анітою Сашко залицявся до інших дівчат, але так ні з однією і не зійшовся, тому продовжував холостякувати. 

Працював в радгоспі, допоки той не припинив своє існування. Затім подався до Борисполя, де влаштувався на таможню. Взагалі трудова книжка поповнювалася все новими і новими записами з працевлаштування: залізниця, Одеський порт, Новооріхівський ВАТ «Цукор-Інвест»...

Наймолодший Анатолій, на відмінну від середнього брата, спробував налагодити своє сімейне життя – оженився на жінці, що була старша за нього на одинадцять років, і вже мала п’ятеро діточок. Своєму другому чоловікові вона народила доньку та сина, племінників Олександра, від яких той був у захваті. 
Однак, Анатолій серйозно захворів – пухлина мозку. У 2012 році довелося робити операцію. Хірург констатував, що операція відбулася вдало, хлопець має гарне здоров’я, тому є значний шанс, що попереду його чекають ще роки життя. Однак, необхідно пройти курс реабілітації та лікування. Олександр дізнався, що якісне лікування надають в Німеччині, але для цього, звичайно, за мірками добробуту українців потрібні значні кошти. Задля брата він вирішив їхати на заробітки до Росії. Вдалося долучитися до групи таких же заробітчан як і він сам на золоті копальні в Магаданську область. Робота в шахті була важкою, умови праці небезпечні, тому видобувач золотої руди мав мати гарне фізичне здоров’я. Зробивши Анатолію настанову, берегтися та триматися до його повернення, восени 2013 року Олександр вирушив до Магадану. По декілька разів на тиждень Олександр телефонував матері з Далекого Сходу і лейтмотивом їх розмов було самопочуття молодшого брата.