Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

ховається в ожині, яка дряпає її коростяву шкіру, вона перепливає калюжі, озера, потічки, століття, але ніяк не може втамувати свій голод, від якого дрижать її кишки, адже їй не досить того сміття, яке вона їсть, тих кісток, які вона згризає, тих об’їдків, які їй вдається поцупити і з якими вона втікає геть, щоб уникнути звичного покарання, вона біжить у напрямку, який указує її спільник місяць, вона мчить схилами, збігає донизу ярами, біжить і біжить, щоб справдилося те, що має справдитися, але не справдиться ніколи, вона ховається, щоб хижі звірі не четвертували її, адже вони ненавидять жовту суку, бо вона огидна, худа й голодна, вона біжить і біжить полями, пустелями, кам’янистими пустищами, хащами з колючок, які ростуть заради того, щоб її вколоти, вулицями й парками, помалу наближаючись уночі до будинків, щоб там щось винюхати, сука хирлява, вошива, згорблена, ця жовта сука зовсім не хижа, вона ніколи не нападає, вона ніколи не кусає, хоч як би цього хотіла, але коли четверо псів відволікаються на свої ігри, вона не втрачає нагоди прослизнути між їхніх лап і вирвати в них шмат м’яса — вночі, в парку, її палаючі очі як завжди чатують, вона виє до місяця, просячи допомогу, а місяць її надає, адже садівники не знаходять розтерзаного тіла, жовта сука біжить, біжить і біжить, вона слабка, але все ж біжить, а решта сук не в змозі її наздогнати, вона завжди на чолі, незважаючи на втому, на потребу у відпочинку, цілими поколіннями вона спить у лісах, де ніхто не може її знайти, і коли вона прокидається, то порпається на смітниках, шукаючи поживи, хлопці кóпають її: киш, іди геть, дай нам спокійно потрахатися, срана суко, чого ти на нас вирячилась, не смій рвати мені штани, якщо не хочеш, щоб я розкроїв тобі череп, — глянь на неї, вони ніби облизується, і я сміюся й ти смієшся, у мене вже не стоїть, а ти підтягуєш штани, й ніхто з нас не отримав насолоди, хіба що вона, що знову вислизає й біжить, і біжить назирці з висолопленим язиком, залишаючи по собі куряву й гавкіт решти розгніваних сук, які не можуть її наздогнати, вона голодна, але постійно жива, живіша й настороженіша за інших сук, жовта сука вже майже на фініші, а старі сміються, кричать, роблять ставки, длубаються в зубах, сиплють прокльони, верещать, бо всі вони хочуть, щоб перемогла місіа Інес, яка так добре до нас ставиться, нехай не виграє ні червона, ні зелена, ні чорна, ні синя, ні біла, а саме та, яка має виграти, адже завжди виграє жовта сука, яка нарешті перестрибує через калюжу, бо випадає шість, вона грає ще раз: чотири, один, два, три, чотири, і вона знеможено падає на фініші.

— Браво!

— Хай живе жовта сука!

— Я виграла!

— Місіа Інесіта виграла!

— Браво!

— Хай живе місіа Інесіта!

Поки старі обговорюють деталі твоєї перемоги, ти спиняєшся. Ти витягаєш гребінець, який стирчить у тебе на потилиці, проводиш ним по волоссю, зачісуєш його у вузол і скріплюєш заколками з панцира черепахи, які Люсі поклала на твою скриньку: одна, дві, три, чотири. Чотири заколки зі справжнього панцира, хорошого, ще з тих часів, не такого, як зараз. Старі мовчки за тобою спостерігають. Ти скидаєш свою шубу й передаєш мені, щоб я поклав її на візок. Мені заледве це вдається. Ти зриваєш із плечей Рити її подерту картату шаль і вкриваєшся нею. На тебе дивляться з острахом, але розуміють, що це справедливо. Антоньєта мовчки знімає свій фартух, і ти його надягаєш; схиляєш голову, щоб Ауристела повісила на тебе ладанку, яка прикрашатиме твої груди, немов реліквія.

— А тепер капці Роси Перес.

— Вони вам не пасуватимуть, місіа Інес.

— Нумо передай мені їх.

Стара сидить боса, поки ви приміряєте її пару зношених капчиків.

— Трохи великуваті на мене, але не страшно. Надягну кілька пар товстих панчіх на холод, і тоді вони мені будуть як треба.

— Ви привезли товсті панчохи, місіа Інес?

— Ні, але у вас вони б мали бути. Хто знає, може одного дня ми зіграємо з вами ще одну партію в канідром й ви поставите пару товстих панчіх, які мені так потрібні.

— Гаразд.

— Гаразд. Я іду.

Ми з Ірис і моїм візком ідемо слідом за тобою. У міру того, як ми віддаляємося в коридорі, розчиняються голоси старих із кухні. Ти крокуєш повільно, згорбившись під шаллю, з тебе спадає одна із заколок із панцира, ти нахиляєшся, підіймаєш її і вставляєш назад у свій розкошлачений жмут волосся, із якого стирчить кілька неслухняних пасм. Ти відчиняєш двері своєї кімнати, роблячи мені знак, щоб я відпустив Ірис: іди собі, я потім тобі переповім, — але тебе не цікавлять жодні мої розповіді, бо ти вже пішла, зникла, ти просто сила, яка тягне мій візок, бо я вже не можу його тягти, тому що я такий, яким ви мене бачите, місіа Інес, але сили повертаються до мене, коли Ірис іде, а ти відкриваєш свою розкішну скриньку й виймаєш із неї сапфір, діаманти, перли. Ти кладеш свої прикраси в кишеню фартуха Антоньєти й зачиняєш шкатулку. Ти простягаєш мені свою каракулеву шубу, я кладу її поруч із норковою на візок і йду за тобою до твоїх келій. Ти відчиняєш першу. Пальцем ти вказуєш мені, щоб я передав тобі ті дві шуби, ти відчиняєш дверцята шафи й вішаєш норку з каракулем до решти старих пальт і шуб, порозкладавши прикраси в кишені.

— У цій шафі достатньо нафталіну, Німенький?

Я відповідаю тобі, що достатньо.

Ти виглядаєш вдоволеною. Зачиняєш двері шафи одним ключем, келії — іншим. Я йду за тобою коридорами, тихими подвір’ями, галереями, пробираюся крізь лоти на постаментах із етикеткою з номером 388, крізь вазони із номером 883, крізь нескінченні позолочені стільчики, вишикувані в коридорах, я перетинаю за твоєю спиною лурдський грот, ти хрестишся, я хрещуся, і ось ми біля головних дверей. Склавши руки на грудях, Рита тремтить у куточку.

— Ти вся геть посиніла!

— Це від холоду.

Але вона не посиніла, вона зблідла, ослабла, вона ніби почала розчинятися. Інес підтягнула свою шаль. Вона набирає телефонний номер вашого дому й говорить хриплим Ритиним голосом:

— Це дім дона Херонімо Аскойтіа?

— …

— Чи можна його до телефону?

— …

— Місіа Інесіта каже, щоб його розбудили, навіть якщо він спить, вона хоче, щоб я передала йому доручення від сеньйори, ні, лише йому і більше нікому,