Читати книгу - "Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер"

Боги, демони, духи предків, тотемні тварини, безпосередні еманації живої та неживої природи пізнаються з давніх часів; зустріч означає для учасників, а також часто й для історичного світу зміну епох. Тут не займаються доскіпливими дослідженнями та розкопками, на одну мить піднімається завіса, наближуючи нас до позачасового. У священних писаннях та міфах народів збереглися свідчення такого проникнення у великі таємниці, проникнення, яке більше жахає, ніж тішить. Елементи стають плідними, як на узбережжі Патмосу і на Синаї.

Скептицизм, від енциклопедистів і текстологів до відвертих нігілістів, дав початок висотуванню образного світу, який завершився культурною революцією. Вибілення може лише покрити поверхню. Воно стає абсолютним, процес починає змінюватися; монотонність стає красномовною.

Там, де колись висіли картини, постає не порожній, а вільний простір. Випромінювання звідти може стати таким сильним, що почне засліплювати. Це стосується не лише зменшення кількості картин, але й зменшення уваги, яка їм приділялася. Жервопринесення, молитва, звернення до вищих сил у своїх попередньо сформованих процесіях і церемоніях уже відмерли, але залишили після себе невтамовану потребу. Цю потребу неможливо було потлумачити виходячи з неї самої, адже вона гніздилася глибоко в біологічному та його інстинктах: квітка вшановує Сонце вже тим, що нахиляється до нього.

Але тут чигають особливі небезпеки, адже якщо порожнеча засмоктує те, що підхоплене відпливом, то все скочується до примітивних рецидивів. Саме звідси не лише повсюдно розквітле сектантство, але й богоподібне поклоніння політичним опудалам та їхнім теоріям. Інтелігентний сучасник відкидає тут останню стриманість. Чорношкірий, який іде в ліс, аби уклонитися перед своїм фетишем та залишити йому жменю плодів, виглядає не тільки розсудливішим, але є значно менш небезпечним.

Сюди належить також ексцес, який перебуває у тісному зв'язку з нашою темою. Це побічні прояви Великого переходу, зміни епох, доби перемін.

Знання починає оживляти часи й простори минулого; з них можна дещо вичаклувати. То буде лише початок. У печері Ласко, в Долині царів, перед Левовою брамою Мікен, у воскреслих Помпеях нас охоплює дрож, так ніби Платонові тіні стали прозорими і зараз може з'явитися щось дуже давнє, достойне пошанування.

Зрештою, достойне пошанування лише з погляду незбагненного, яке входить у царство дзеркальних образів. Йдеться про щось більше, ніж про просторові й часові величини, мистецьку славу чи королівську владу. Все це є водночас смертним і безсмертним, як і ми самі. Ось звідки смуток еміра Муси та потайна радість від зміни епох.

Археологія вважається сьогодні однією з найпрогресивніших наук, але в доволі амбівалентному сенсі знання: як пізнання, а також як наближення.

Скепсис супроводжує нас як Мефістофель, без нього ми почувались би неспокійно, як Петер Шлеміль[580], коли той утратив свою тінь. Людина без скепсису сьогодні є голою, примітивною, легкою здобиччю жартівників — у кращому разі вона годиться хіба для музею. Окуляри — то більше, ніж допоміжний засіб, то обов'язковий елемент одягу.

Окуляри позбавляють п'янких ілюзій; про зустріч із привидами можна почути хіба в глухому селі. І тільки у сновидіннях нам не потрібен скепсис, а всі спроби дослідити картини сну не досягають ґрунту. Древні вважали, що уві сні ми думаємо та діємо як боги. Сновидіння — то найсильніший медіум.

Урешті, я не хочу забувати того відпочинку серед абсолютної блакиті, яка не стирає картини, а вбирає в себе, ніби шматки танучого фірну[581] серед нерухомого моря. Це не блакить Адріатики і також не Егейського моря чи Тихого океану — можливо, такий блиск мають якісь Середземні моря в етері далеких галактик. У наш час самої ночі для відпочинку більше не достатньо.

Якщо я приземлюся на ту чи ту кулясту поверхню психокосмосу, розмовлятиму з богами, що там мешкають, з Тором і Фраєю, з Брунгільдою і Юдит, з пантерою, що відпочиває, та жуком скарабеєм — тоді я не сумніватимусь в їхній силі й порадах; я перестану відкидати тінь, ми стоятимемо в неторканому світлі.

Та після повернення я знову візьму свою тінь.

То було не зменшення, а розширення свідомості — об'єктивний і прояснений висновок. Я можу розповісти, а можу й змовчати про те, що дізнався, — чи то з обережности, чи з природженої соромливості. Я не лише збагнув, що рухало дуже давніми і дуже далекими створіннями, я бачив усе це в їхньому просторі та їхніми очима.

Такі речі не варто плутати зі втечею у минулі часи і далекі простори, як то більшою чи меншою мірою вдавалося романтикам. Ідеться також про дещо інше, ніж археологічне, історичне, етнологічне промацування духу доби вченими.

Тим часом свідомість з її безпощадними тінями тільки загострилася. І саме свідомість супроводжує нас у гущавину лісу. Це дозволяє нам окреслювати й класифікувати зустрічі, для яких ще недавно наш дух був неготовий. Ба більше, увійти в них і пройти крізь них.

Наближення підтверджується входженням, присутнє доповнюється відсутнім. Вони зустрічаються в дзеркалі, яке стирає час і неспокій. Ще ніколи те дзеркало не було таким порожнім, без жодної пилинки, без жодного образу — про це подбали два минулі сторіччя. І тут звучить стукіт з майстерні — завіса стає прозорою, сцена вільна.

Парерґа[582] до «Наближень»

Собака й кіт

Суперечка про першість собаки чи кота ніколи не буде вирішена, як і всі питання смаку, ба більше, питання симпатії. Тут виявляються глибокі прихильності, а також антипатії. Існують люди, і вони не такі вже й рідкісні, для яких близькість кота чи собаки створює фізичний дискомфорт.

Рішельє був залюблений у котів, особливо у зовсім молодих. Бісмарк надавав перевагу велетенським догам. Годі уявити собі, щоб Гітлер дружив із