BooksUkraine.com » Любовні романи » Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост 📚 - Українською

Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

29
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Політ ластівки. Книга 1" автора Ольга Кост. Жанр книги: Любовні романи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111 112 ... 156
Перейти на сторінку:

- Зелений, як колір вранішнього листя. Помаранчевий, як захід  сонця, рожевий, як його схід. Синій,  як холодне зимове море. Коричневий, як улюблений шоколад чи кава.

- Ти надто добре мене знаєш, - посміхаюся , розглядаючи губи хлопця.

- Я дуже спостережливий.

Говорить Алекс і м’яко торкається своїми вустами моїх губ. Я зручніше вмощуюсь в його обіймах, міцніше цілуючи хлопця.

Ми розриваємо поцілунок і я лежу в обіймах хлопця. Тут на галявині лісу я почуваю себе вдома.

Дім.

- Я хотіла би тут будинок, - тихо кажу я.

- Тут, на цій галявині? – дужче огортає мене руками хлопець.

- Так. Двоповерховий, трикутний. Він би стояв отут, - вказую рукою на протилежну сторону галявини. – Величезний балкон під стріхою аби зустрічати світанки з горнятком кави. На стелі масивні дерев’яні балки.

Мрійливо виводжу на руці хлопця візерунки.

- Кухня була би смарагдова з дерев’яними фартухами. Велика світла зала з величезним вікном на два поверхи і здоровенним затишним каміном аби в сніжні вечори грітися біля нього. А задній дворик був би тут, - вказую на місце, де ми сидимо. - Обов’язково би поставила ліхтарики, зручні крісла та місце для багаття, тут ми би по вечорам спостерігали за світлячками.

- Добре, - цілує мене в щоку хлопець.

- Добре? – з посмішкою перепитую я.

- Я побудую тобі такий будинок.

- Обіцяєш? – переплітаю наші пальці.

- Обіцяю.

Я розумію, що це порожні обіцянки. Звичайні мрії. Але це моменти мого особистого щастя. Щастя поруч з Алексом, мрії про майбутнє.

В Алекса дзвенить телефон.

- Це Макс, - говорить мені Алекс та відповідає на дзвінок. – Так, добре. Вже їдемо.

- Щось сталося?

- Вони купили квитки і чекають нас вдома. Треба їхати.

- Так, - зітхаю я і, приймаючи руку хлопця, підводжуся.

Ми збираємо сміття та Алекс завертає мене в ковдру.

- Алекс, мені важко дихати, - пручаюся, намагаюся розплутатися.

Хлопець дужче обіймає мене, не даючи мені шансів на свободу.

- Ліві, я вже казав тобі, яка ти прекрасна, - цілує мене в скроню Алекс.

- Так, щось таке пригадую, - роблю задумливий вираз обличчя.

Алекс нахиляється до мене і його вуста накривають мої. Стаю навшпиньки, ковдра падає з моїх плечей. Опускаю долоні на талію хлопця, пальцями відчуваю тверді м’язи. Проводжу язиком по верхній губі Алекса. Він видає звук, схожий на муркіт і поглиблює поцілунок, його язик проходить по моїм зубам та торкається кінчика язика.

Я задоволено стогну та притуляюся ближче до сильного тіла.

Алекс підіймає край мого светра, його прохолодні пальці торкаються мого попереку, викликаючи сироти. Долоні підіймаються по спині вище, я вигинаючись хлопцю назустріч.

Алекс цілує мене в кутик рота, повільно спускаючись губами до шиї.

Пробігаю пальцями по спині, лопаткам . Мені мало.

- Мені мало, - віддалено чую свій хриплий шепіт.

В вухах б’ється кров.

- Ластівко, - хриплий бас змушує мене здригнутися та протиснутися ще ближче.

Прослизаю рукою під одяг Алекса. Його шкіра гаряча, оксамитова. Переміщаю долоні на живіт хлопця, повільно опускаюся з грудей до поясу штанів. Кінчиками пальців відчуваю рельєф його тіла.

- Ластівко, - кличе тихо мене хлопець.

Я гладжу його живіт.

- Ліві, нам треба зупинитися, - хлопець відривається від моїх губ.

- Але я не хочу, - тягнусь назад до його губ.

Алекс зупиняє мене, опускає долоні на мою шию, його пальці хаотично гладять мою шкіру.

- Люба, нам потрібно зупинитися.

Хлопець заглядає своїми прекрасними очима в мої. Зіниця майже витіснили райдужки.

- Чому? – тримаюся долонями за руки хлопця.

- Ще трохи і мені буде важко зупинитися.

- Алекс, - перебиваю його.

- Ні. Ліві, з тобою я не хочу поспішати.

Алекс цілує мене і притуляється до мого чола, я посміхаюся.

- Ти неймовірна, - хлопець підбирає коробку з під піци і ми йдемо до машини.

- Ластівко, документи з собою?

- Документи? – здивовано підіймаю брови.

- Так, посвідчення. Сьогодні ти мене повезеш.

Алекс розблоковує машину.

Я залишаюся стояти в ступорі.

- Я не поїду, я не вмію.

Хлопець підходить до мене, обіймає за плечі та веде до водійського місця.

1 ... 110 111 112 ... 156
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"