Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

— Знайшли вони твоє полотно чарівне у старій майстерні, через яке я листи тягаю, — Ворон знову обдарував Надю незадоволеним поглядом. — І зуміли якось так його зачарувати, що якщо ви з Ягою до останнього бою годинника в людську новорічну ніч не повернетеся, то вже ніколи повернутися не зможете.

— Як дізнались про Новий рік? — тихо спитав Горинич. — Ми навіть про традицію таку не знали. Я взагалі на день народження до Наді вирушив. І тільки тут довідався. А потім і Кощій з Ягою прийшли, — він підозріло примружився. — Який же це птах їм на хвості приніс?

— А що одразу я? — обурився Ворон. — У книжці вони прочитали! Ка-а-арр! Кощій же навиписував видань заморських всяких, та не все навіть читати встигає. На те й розрахунок був, що ви про традицію таку не знаєте, а отже, і встигнути не зможете врятувати ліс.

— А що їм за радість від того, що гості б у нас залишилися? — уточнив Любомир, який мало що знав про засади чарівного лісу.

Ворон невдоволено глянув на чоловіка, не кваплячись відповідати.

— Говори, — спокійно, але владно зажадав Кощій.

— Усі, кого Яга до воріт проводжає, тоді до Озерного Царя потраплятимуть в Озеро його. Назавжди, — неохоче буркнув Ворон.

Сказав, як продрукував. У кімнаті зависла тиша.

Віра та Любомир переглянулись. Вони розуміли, що трапилося щось погане, але не до кінця усвідомлювали, що саме.

Надя витирала сльози хусткою, намагаючись заспокоїтися і переконати себе, що її провини все-таки немає в підлотах цих капосників. Розум у кожного є, а як його застосовувати, кожен сам вирішує і кожен сам за свої рішення відповідати повинен.

— Це вже вони зовсім совість свою розгубили — проти природи виступати, — обурився раптово притихлий Горинич.

— Час у нас є ще до бою годинника, — постаралася заспокоїти всіх Яга. — Думатимемо і неодмінно знайдемо рішення. Зараз нам до свята готуватися треба, діти на дива чекають.

Так вона рішуче сказала, що всі тут же повірили їй, підбадьорилися, згадавши про плани на день.

Але Горинич не відставав:

— А ти як сам сюди потрапив, Ворон?

Птах насупився, спіймавши на собі і задумливий погляд Кощія.

— Заодно з ними? — вимогливо запитав він.

— Що ти, Кощій! — затріпотів крилами пернатий. — Не став би я... Втомився з роками пошту носити — це так, сили не ті. Але на капості не здатний.

— Та вже, сміливості обмаль, — глузливо хмикнув Горинич.

— А це тут до чого?! — майже щиро обурився Ворон. — Ну що ви очима мене свердлите! — не витримав він.

— Прісно у нас стало. Нудно, без вогника, пригод. Одноманітно щодня і благочинно так, що заснути можна. Ось я і підрядився один раз і в них вісником, тобто листоношею, побути. А більше нічого не знаю. Що знав, розповів.

— Ну, коли розповів, то й лети назад, — спокійно відповів Кощій, зупиняючи Горинича, який смикнувся вже у бік Ворона, щоб пір'я йому проредити.

— Ти що, Кощій, ось так його запросто відпустиш? — здивувався Змій, сердито пихкаючи.

— А що толку тримати його, — знизав плечима Кощій, жестом руки пропонуючи Воронові відлітати.

Ворон із сумнівом глянув на руку чаклуна. Наче й відпустили його з миром, а на душі якось погано стало.

— Совість краще за тебе згризе, якщо вона є. А якщо немає її, то й звертатися нема до чого, — розважливо промовив він. — Лети, віснику. Лети та більше не повертайся.

— Як? — задихнувся від подиву крилатий листоноша.

— Я так вирішив. Ти вільний. І ми від тебе вільні... Хто раз зрадив, тим паче з нудьги, той знову зрадить. Характер, значить, із червоточиною.

— Я синицю чудову підростила, — подала голос Яга. — Зможемо нею звістки передавати. Якщо, звичайно, полотно полагодити вдасться. А ні, так  інший спосіб знайдемо.

— Телефон, наприклад! — підбадьорився Горинич.

— А як же шанс? Адже кожному треба шанс давати, — несміливо заступилася за Ворона Надія, торкнувши Кощія за рукав.

Птах підняв голову в очікуванні рішення чаклуна.

— Шанс йому одного разу вже було надано. Третій шанс давати — лише дурість свою демонструвати.

Адже право викласти свою точку зору він отримав, а не огульно був звинувачений.

Кощій був непохитний, і Ворону нічого не залишалося, крім як повернутися в чарівний ліс.

Подальшу долю птаха, що занудьгував за пригодами, ніхто не обговорював, якось одразу про нього забулося, вляглося. А ось Озерного Царя та його брата Лісовика обговорювали ретельно. Не стільки їх самих, скільки те, чого від них чекати і як захистити від них мешканців лісу та сім'ю Наді.

Припущення і пропозиції висувалися різні в живій дискусії.

Та до того вийшло, що, зайняті цим питанням, вони знову не вибралися в місто на обіцяний новорічний ярмарок. Віра тільки квапливо закупила гарні ґудзички, стрічки та інші необхідні дрібнички для костюмів.