Читати книгу - "Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич"

Закрившись у своїй кімнаті, Луїса розмовляла з Вестою.  

Та дивилася на неї з овального дзеркала, яке  висіло на стіні в обрамленні двох світильників, зроблених у формі звивистих змій, з пащі яких лилося біле, холодне сяйво.

– То вони знову разом! – говорила Веста, чи то запитувально, чи то стверджувально.

– Так! Повелитель вже не приховує своїх намірів, тому і я можу вільно говорити про це. Він і вчора вночі приходив, але не  захотів будити  дівчинку... Дівчинка дуже хороша, мені вона сподобалася...

– Хороша, як же,  – з гіркотою промовила Веста. 

На мить її обличчя спотворилося, немов від болю, але жінка негайно повернула йому  владний вираз.

– Була б хороша, забралася б геть зі шляху, який їй не належить!  

Луїса промовчала. Вона не мала звички заперечувати або висловлювати свою думку тим, хто могутніший за неї.

– Добро! –  продовжила Веста. –  І, будь ласка, не базікай,  про що я тебе розпитувала.

–  Якщо Повелитель запитає, то  я скажу, –  тихо і твердо промовила Луїса.

Обличчя Вести зникло, і в дзеркалі знову відбилася кімната.

Навіть, якщо заходи Нергала ні до чого не привели, то краще відступитися. 

Веста не знала, що Гайя чекає на дитину. Нергал і Шассурум теж нікому про це поки не стали говорити. 

Гайя прокинулася пізно, коли будинок уже наповнився буденними звуками й рухом. 

Дівчина  прокинулася від улюбленого розмаринового аромату. 

Спершу подумала, що цей запах їй сниться, але, розплющивши очі, побачила на приліжковій тумбочці відкритий футляр,  а у ньому – неймовірної краси дорогоцінну діадему. Поруч лежав пучок свіжого розмарину. 

Гайя погладила пальцями золоті завитки діадеми, тицьнула  носом у пучок ароматних гілок і розсміялася безтурботним, щасливим сміхом.

Тешеба в спальні не було.  

На підлозі, біля ліжка лежала  його  футболка. 

Гайя взяла футболку і, уткнувшись у неї обличчям, блаженно прикрила очі. 

У двері тихенько поскреблися.

– Ти прокинулася?  Там  вже Макс приїхав! – пролунав із того боку голос Верлени.

Макс? Гайя підскочила. Так рано? Хіба він не мав прилетіти  після  полудня? 

Розгублено подивилася на годинник:  пів на десяту. Нічого собі!

– Прокинулася! – крикнула у відповідь. – Зараз... Скоро... Тільки вмиюся й одягнуся!

Закрутивши на потилиці волосся, вона заскочила в душ. 

Стоячи під гарячими струменями, з ніжністю згадала минулу ніч. Тешебе! Він не передумав, повернувся! Він кохає її...

Гайя здригнулася. 

Серце знову вколола миттєва, але страшна думка:  раптом усе це – продовження неймовірного сну, який рано чи пізно, а закінчиться неминучим пробудженням? 

Ні! Повна нісенітниця! Гайя провела язиком по губах, трохи припухлим після шалених поцілунків. 

Низ живота налився солодкою знемогою, коліна затремтіли... 

Вона вимкнула воду і почала люто витиратися рушником.

Сонячний день струменів у вікна. Гайя одягла шорти, коротеньку майку на бретельках, і босоніж вийшла на веранду. 

Біля дерев, куди південні промені ще не могли дістати,  тремтіла  волога, прохолодна тінь. 

Гайя поїжилася, перебігла на сонячний бік і, піднявши руки над головою, навшпиньки потягнулася до неба. 

Теплі, наполегливі долоні одразу проїхалися по її талії  і  стегнах.

– Тешебе!

Він торкнувся губами  її потилиці, теплої  від сонця.

– Каву приніс... Подумав, що кава зараз буде більш доречною, ніж м'ятний чай.

– Ти знову даруєш мені коштовності, – весело сказала Гая, повертаючись до нього обличчям і роблячи ковток кави з його рук. –  І розмарин...

– Це під настрій... Які ж подарунки ти хочеш отримувати?

– Не знаю!

– Може, новий світ? 

–  А чим поганий цей? –  лукаво поглянула  на нього Гайя.

Тешеб нахилився і поцілував її гарячі, з кавовим ароматом губи.

– Цей гарний, але він належить не тільки нам... У ньому надто галасливо і людно, а останніми часами  –  досить тісно.

– Макс прилетів, – повідомила Гайя, – Може, ви познайомитеся?  Він усе-таки друг сім'ї...

–  Після! – відповів Тешеб і зник.

Кавова чашка повисла в повітрі, потім плавно опустилася просто в долоню дівчини.