Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Я зайду з тобою.

Повільно заходжу до вбиральні, вона темна і дуже брудна. Двері в кабінках є не всюди, але декому це не заважає. В першій же кабінці якийсь хлопець обіймається з дівчиною, його штани приспущені.

- Чорт, - лаюся я та відвертаюся від цього видовища.

Алекс обходить мене і прямує до середніх дверей, штовхає їх та вони відкриваються.

- Йди сюди, - Алекс бере мене за руку та веде до кабінки.

Я прикриваю двері, сморід стоїть неймовірний. Добре, що тут хоч не унітази.

Зробивши свою справу, я майже вилітаю із кабінки, коли в стінку поруч хтось вдаряється з усієї сили. Туалет заповнюють непристойні звуки.

- Оглушіть хтось мене, - приречено кажу я.

Алекс сміється.

- Де ти вимив руки? – бачу як вода стікає по його долонях.

- Ось тут, - хлопець веде мене до єдиного працюючого крану. – Це дивно, але вода є тільки в ньому і тут навіть мило є.

Хлопець вказує на пляшечку на раковині.

Я скептично оглядаю цю білу субстанцію.

- Це мило, я перевірив, - сміється Алекс, але його перекрикує дівчина в кабінці.

Я швидко мию руки по самі лікті.

- Я хочу подихати повітрям.

Алекс стегном відчиняє двері біля входу в туалет і мені в обличчя вдаряє прохолодне нічне повітря.

Ми відходимо від дверей. Я опираюся на стіну.

- Невже всі вечірки такі?

- Які такі? – оглядає мене Алекс.

- Такі, - я обводжу будівлю рукою.

- Якщо ти про те, що люди роблять в туалеті, то це є на всіх вечірках. Просто в будинках це робиться за зачиненими дверима кімнати, а не в кабінці без дверей.

- Жах, - видихаю я і підіймаю голову до неба.

Ніч сьогодні темна, зірок майже не видно, місяць не осяює землю.

- Ластівко, ти занадто чиста для цього всього.

- В якому сенсі чиста? – обурююся я.

- Тебе легко засоромити, змусити почервоніти.

- Не правда, - з викликом дивлюся на хлопця.

- Я просто хочу сказати, що такий спосіб життя, це не твоє. Я не хотів тебе образити.

- Ти мене і не образив. Але не треба з мене робити таке вразливе створіння, - твердо кажу я.

- Тобто тебе важко засоромити? – підіймає кутик рота Алекс.

- Так, - зухвало підіймаю підборіддя.

- Тоді чудово.

Алекс повільно підходить до мене, дивлячись мені в очі. Однією рукою за талію він притискає мене до себе. Кінчиками пальців проводить по моїй щоці, підборіддю, опускається до шиї.

Хлопець нахиляється до мене та цілує в щоку, повільно прямуючи до губ.

Я впиваюся п’янким поцілунком в його губи, Алекс відповідає з усією пристрастю.

Хлопець проникає однією рукою під мій топ, ніжно пробігає пальцями по моїй шкірі, доходить до грудей.

Хлопець відривається від моїй губ та цілує мою шию, вітер обдуває мою гарячу шкіру, викликаючи ще більше сиріт в місцях поцілунків.

Алекс проводить кінчиком язика по моїм ключицям, спускаючись нижче, з мене виривається стогін.

Хлопець підхоплює мене на руки, я обіймаю його обома ногами за талію.

Байдуже як високо задерлася моя спідниця. Теплі пальці впиваються в мою гарячу шкіру, тримаючи мене.

Раптово обличчя Алекса на декілька секунд освітлюється в білий та синій кольори.

- Алекс, - зупиняю я хлопця.

- Що? – Алекс дивиться на мене п’янким поглядом, але раптово його очі стають серйозними. – Дідько.

Хлопець опускає мене.

- Стій тут. Я за іншими.

- Я з тобою. Мені страшно одній.

В нас є лічені хвилини. Звуки сирени стають чутнішими.

Ми вбігаємо в приміщення. Дякувати всім вищим силам наші друзі біля туалету. Макс з Наталі щось серйозно пояснюють Роману.

- Швидко на вихід, - твердо каже Алекс.

- Що сталося? – непокоїться подруга.

- Поліція, - тихо кажу я.

Паніка зараз не потрібна, може вони і не сюди. Але моє погане передчуття стає ще сильнішим.

- Меган, - розгублено каже Роман.

- Твоя Меган ледь не підмішала тобі порошок в текілу. Забудь про неї, - випалює Наталі.

- Що? – нервую я.

- Люба, все потім. Нам треба йти звідси, - Алекс тягне мене за руку.

Через службовий вихід ми виходимо на вулицю, машини з маячками їдуть до воріт заводу.

- Іншого виходу немає, - налякано каже подруга.