Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Щось знайдемо. Йдемо сюди.

Макс веде нас до занедбаної цистерни.

До дверей прямують копи, оточуючи їх.

- Халепа, - шепоче Роман.

Я затуляє йому рота рукою. Знімаю своє взуття, Наталі робить те саме.

Обходимо тихими повільними кроками цистерну, опиняючись біля паркану.

Слідкую за людьми в формі, їх увага зосереджена на дверях.

- Дякувати Богу, що тут діра, - шепоче Алекс, вказуючи на паркан.

Ми тихенько один за одним прослизаємо за щільну сітку. Ми з Наталі йдемо босоніж, я міцно притискаю туфлі до грудей.

Швидко перебігаємо дорогу і заходимо за будинок навпроти заводу.

- Там справжня облава, - шепоче Роман.

- І саме тому нам треба бігти. У всіх телефони і документи з собою? Ніхто нічого не забув? – хвилюється брат.

Ми перевіряємо свої кармани. Свої документи та телефон я віддала Алексу, а Наталі Максу ще біля входу в клуб.

- Все на місці? – повторює Макс.

- Ні, - сполохано кажу я. – Я забула там свою куртку.

- Ліві, я куплю тобі три такі нові, - полегшено каже брат. – Нам потрібно вшиватися звідси.

Я взуваю свої туфлі, Наталі робить те саме. Алекс накриває мої плечі своєю курткою. Ми йдемо в повній тиші ще зо три квартали, поки не опиняємося в місцевості, де точно живуть люди, де-не-де у вікнах горить світло.

Макс набирає номер та викликає таксі, читаючи адресу на табличці будинку поруч.

Ми всі разом видихаємо та починаємо сміятися як навіжені.

- Було весело, - каже Роман.

- І небезпечно, - доповнюю його.

- Ліві, розслабся. Все добре. Ми в безпеці.

Нас освітлюють фари автомобіля.

- Це наше таксі, - повідомляє Макс та прямує до машини.

Брат сідає поруч з водієм.

- Місця мало, доведеться комусь їхати на руках.

- Дівчата, я готовий, - посміхається друг. – Хто готовий зручно вмостити свої сіднички.

- Ніхто, - ми з Наталі здіймаємо брови. – Я сяду до Алекса.

Роман сідає по середині, спираючись на Наталі.

- Розбудіть мене як будемо вдома, - з цими словами хлопець кладе голову на плече подруги і одразу засинає.

- Оце в вашого друга сон, - сміється водій.

Я сідаю на коліна до Алекса. Хлопець зручніше притискає мене до себе, підіймаючи трохи вище. Я обіймаю його однією рукою за плечі, іншою рукою тримаюся за ручку на дверях.

- Тримайтеся там міцно, - коментує водій.

Я притискаюся головою до лоба Алекса.

Хлопець коротко цілує мене.

Обіймає однією рукою за талію, іншою тримає мене за ноги. Хлопець погладжує місце під колінкою і я здригаюся.

- Тихенько, - шепоче він мені у вухо. – Люба, сиди спокійно.

Алекс цілує мене в щоку і гладить мою ногу.

Під теплі дотики я засинаю.

- Ластівко, ми приїхали, - цілує мене в скроню хлопець.

Алекс відкриває мені двері і, притримуючи долоню над моєю головою, допомагає вийти з машини.

Макс майже несе на собі сонного Романа.

Ми плетемося позаду брата та заходимо в дім. Спочатку вкладаємо Романа у ліжко. Наталі бажає всім на добраніч і йде до моєї кімнати.

- На добраніч, - я цілую Алекса і йду за дівчиною.

В своєму ліжку під тихе сопіння подруги я засинаю сном без сновидінь.