Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Роман, вставай, - штовхаю хлопця. – Ти запізнишся на літак.

- Що ти хочеш? – сонно бормоче хлопець.

- Підйом. Літак. Ти летиш додому,- трясу хлопця за плечі.

- Чорт, - різко підводиться друг. – Ліві, ти чого мене так пізно розбудила?

- Серйозно? Я намагаюся до тебе достукатися вже хвилин двадцять. Швидко збирайся. Марта приготувала сніданок. Ми тебе відвеземо до аеропорту.

- Ще так рано, - буркоче в подушку хлопець.

- Ти сам купив квиток на цей час. Роман, швидко.

Прикрикую на хлопця та голосно гупаю дверима.

Спускаюся на кухню. За столом всі завершують свій сніданок.

Опускаюся на стілець біля Алекса.

- Його добудитися дорогого вартує, - кажу я, роблячи ковток кави. – Марта, як твоє самопочуття?

Алекс під столом ніжно стискає моє коліно.

- Сьогодні чудово. Що ви вчора робили одні? – примружує очі жінка.

- Подивилися телевізор, - буденно каже Макс, роблячи ковток кави.

Наталі посміхається.

- Лише дивилися телевізор? – примружує очі жінка.

- Погуляли трохи та й пришли додому, - спокійно відповідає брат.

- Мені зранку сусідка таку історію розповіла, - захоплено починає жінка.

- Яку? – цікавлюсь я.

- Що син нашого мера влаштовував вечірки на заводі і вчора туди нагрянула поліція. Брат півночі провів у відділку, забираючи її племінника.

- Який жах, - Макс округлює очі.

Я прискаю сміхом.

- Добре, що вас там не було. Мер вирішив почати виховувати свого синочка. Не пощастило тим, хто був на вечірці. Уявляєте, там і наркотики продавали. Синові мера звісно нічого пред’являти не будуть, але на цих продавців відкрили судову справу.

- Марто, коли ти все це дізналася? Ти ж у нас з самого рання.

- От з самого ранку і знаю. Чутки швидко розносяться по нашому містечку.

Роман влітає в кухню вже повністю зібраним.

- Швидко ти, - Наталі оглядає хлопця.

Роман сідає за стіл та похапцем заштовхує в себе їжу.

- Марто, дуже смачно, - цявкає набитим ротом хлопець.

- Ти зібрав речі? – цікавиться Макс.

- Так. Все на горі. І мій рюкзак не забудь, - кричить Роман у слід Максу.

Роман допиває свою каву та підкрадається до Марти, лякаючи жінку.

- Марто, я буду сумувати за Вами та цією прекрасною їжею.

Хлопець розціловує жінку у дві щоки. Марта весело сміється.

- Будь розумником, мій хлопчик, - жінка тріпоче Романа по щоці.

Їх прощання перериває звук клаксона. Ми запізнюємося.

- Роман, давай швидше, - нервую я, тягнучи Алекса на вулицю.

Друг одягає свою куртку на ходу, не одразу потрапляючи рукою до рукава. В машину ми влітаємо. Роман опиняється між мною та Алексом на задньому сидінні.

Макс дає по газам і ми мчимо до аеропорту.

- Ти все взяв? Нічого не забув? – нервую я.

- Красуне, все добре.  Я нічого не забув.

- Точно? Квитки, документи, телефон? – пронизую хлопця поглядом.

- Так, - хлопець витягає з кишені свій телефон та документи з квитком.

- Добре, - я розслабляюся та спираюся на спинку.

Роман обіймає мене та Алекса, закинувши руки на наші плечі.

- Ви маєте мені пообіцяти бути хорошими дітками? Алекс, не ображай Ліві. Ти мене зрозумів?

- Так, - сміється хлопець.

- А ти, Ліві, припни свій характер.

- Що не так з моїм характером? – дивуюся я.

- Нічого. Ти просто янгол, - цілує мене в щоку друг.

- Макс, передаси Меган, що я поїхав і завжди відкритий для спілкування. Сподіваюся, що з нею все добре, вона не бере слухавку.

Ми переглядаємося з Алексом, але нічого не кажемо. Макс лиш схвально киває головою.

До аеропорту ми доїжджаємо напрочуд швидко. Роман вилітає першим з машини та мчить до стола реєстрації. Ми біжимо слідом. Хлопці тягнуть його речі.

В Романа перевіряють квитки та документи, оглядають речі. Отримавши свій талон, хлопець повертається до мене та міцно обіймає.

- Я буду сумувати, моя красуне. Наталі, і за тобою також.

Роман нас міцно обіймає та цілує в обидві щоки. З хлопцями обмінюється короткими обіймами.

Друг зникає в загальному натовпі.

- Не забудь подзвонити, - кричу я йому вслід.

Алекс обіймає мене та веде на вихід з будівлі.