Читати книгу - "Твій на місяць, Анастасія Соловйова"

— Так, — подруга обіймає мене, відводить убік і шепоче: — Блін, я так переживаю. А раптом не зможу сказати “Так” у потрібний момент? Чи обручку впущу, коли її на палець Дані надягатиму? Або взагалі спіткнусь десь по дорозі, я ж на підборах! А я не вмію нормально на них ходити.

— Ксю, поряд з тобою — найближчі люди. Ні я, ні Рома, ні Данило не звернуть увагу на такі дрібниці. Ти виходиш заміж за кохану людину, все інше не має жодного значення. Просто дивися в очі Данила, вбирай його підтримку і насолоджуйся кожною миттю. А якщо все ж таки впустиш обручку — це не страшно, навпаки, це гарна прикмета.

— Правда?

— Звичайно! — гадки не маю, що означає втрата обручки, але в прикмети я не вірю, та й Ксюха теж. Я просто знаю, як вселити в неї впевненість.

— Спасибі, Асю, — ми обіймаємось, коли до нас підходить тіточка і називає прізвища Данила та Ксюші.

Рома бере мене за руку і веде до невеликого приміщення, де з'єднуються серця закоханих. Жартую, звичайно, це лише реєстрація шлюбу, формальність, яка досі важлива для більшості людей. Зізнаюся самій собі — я хотіла б стати дружиною Роми. Думаю, це круто: називати його не своїм хлопцем та коханим, а чоловіком. Так по-дорослому.

Звучить марш Мендельсона, жінка озвучує якусь банальну нісенітницю про вічну любов. Ксюха посміхається, Данило дивиться на неї з безмежною ніжністю, тримає за руку і щось шепоче. Нарешті жінка запитує, чи згодні наречений і наречена скріпити себе узами шлюбу. Подруга киває, вимовляє вирішальне слово тихо, але впевнено. Данило відповідає зарано, а потім сміється і ще раз каже “Так”. Приносять обручки. Ніхто їх, звичайно ж, не роняє.

Моя найкраща подруга вийшла заміж. Чомусь у очах збираються сльози, я дивлюсь, як Ксю цілується з Данилом, як їм приносять свідоцтво про реєстрацію шлюбу, і продовжую тихо плакати. Рома міцно притискає мене до себе, витирає сльози пальцями і ніжно цілує.

— Боюсь уявити, що з тобою буде на їхньому весіллі, — жартівливо каже він.

Хочу відповісти щось смішне, але бачу, як яскраво сяють очі Роми. Він також під враженням, тільки добре це приховує. Усміхаюся йому, наповнююся зсередини сонячним світлом, і всоте за два тижні говорю:

— Кохаю тебе.

— І я кохаю тебе, — у сотий раз вимовляє Рома.

А ось весілля не обходиться без подій. На корсеті ламається блискавка, і ми з Катею всіма можливими способами намагаємось її відремонтувати. Відправляємо чоловіків у садовий центр, де має відбутися церемонія, а самі шпильками з'єднуємо половинки корсету. Але це не спрацьовує. Булавки падають на підлогу, Ксю блідне і втрачено дивиться на мене. Ось же довбаний шоу-рум з неякісним товаром!

— Ну, що за непруха? — схлипує вона. — Це має бути найідеальніший день у моєму житті, а мене підвів безглуздий корсет.

— Відставити паніку! — одразу заперечую я. — Все круто, Ксю: у тебе справжнє весілля: з труднощами, які треба подолати, з дрібними казусами та помилками. Буде, що потім згадати. Це набагато краще за нудну церемонію. Не переймайся! Краще озвуч свою весільну клятву.

Ксю радісно посміхається і щось каже, але я майже не слухаю. Думаю, як допомогти їй. Тут Катя піднімає палець угору, кричить:

— Евріка! Можна просто зашити на тобі корсет. Ксю, у тебе є чорні нитки з голкою?

— Ні, — шморгає носом Ксюха.

— Не біда! Катю, викликай таксі, заїдемо в магазин "Все від п'яти", там продається набір для шиття, — оптимістично кажу і обіймаю подругу.

Я починаю бігати по кімнаті і приношу Ксю весільний важкий букет з красивими квітами, шестернями та годинником на ланцюжку. Знаходжу стимпанківські окуляри на столі, ставлю перед нею коричневі чоботи.

— Так, взувайся, таксі вже поряд.

Ми втрьох виходимо надвір, сідаємо в машину і я відразу ж звертаюся до молодого таксиста:

— А ви не можете спочатку відвезти нас до магазину "Все від п'яти"? Він має бути десь за рогом.

— У вас що, весілля? — дивується хлопець.

— Так, найкраще весілля на світі, — усміхається Катя.

Ксюха також оживає. Через пару хвилин ми гальмуємо біля кіоску, я біжу в магазин і голосно питаю, чи є у продажу нитки з голкою. Через лічені секунди повертаюся до таксі:

— Тепер питання на мільйон: хто з нас вміє нормально шити?

— Я, — тягне руку Катя. — Ксю, повертайся до мене спиною, зашиватиму прямо на тобі, щоб корсет знову не розійшовся.

— А ви можете увімкнути якусь пісню? У нас весілля все ж таки, — звертаюся до таксиста. Він, трохи очманілий, викручує гучність радіо на повну.

Так ми й мчимо: Катя швидко зашиває корсет там, де зламалася блискавка, я співаю і знімаю те, що відбувається, на відео, Ксюша сміється від абсурдності ситуації та нашого нестримного оптимізму. Ми з подругами хихикаємо та радісно кричимо, коли проблема з блискавкою нарешті зникає. Корсет сидить ідеально, і ниток майже не видно, якщо не придивлятися.

Запізнюємось всього на півгодини. Прибігаємо скуйовджені, але задоволені. Ведучий одразу ж кличе Ксю та Данила до арки, починається церемонія.