Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Але ж в тебе є Алекс.

- Це її не дуже хвилює. Мама вважає, що це все ненадовго.

- Вона тобі сама про це казала? – округлює очі дівчина.

- Ні, але їй і казати про це не потрібно. Вистачить лише погляду. Вона дивиться на Алекса, як кіт на домашню мишу, яка їй надокучає і як тільки господар відвернеться, кіт з’їсть мишку.

- Звучить моторошно, - кривиться подруга.

- Мене дуже цікавить, що в тебе з моїм братом? – беру дівчину під лікоть і ми йдемо до виходу.

- Нічого, - починає червоніти подруга.

- Наталі Мартін, давай розповідай і швидко, - щипаю її за руку. – Ніколи не бачила в тебе рум’янцю.

- Між нами немає нічого романтичного. Ми просто говоримо, ходили в парк розваг удвох. Але лише як друзі, ми чудово провели час. Ніхто не прикидався, намагаючись сподобатися іншому. Ми просто були собою.

- Це вже більше, ніж нічого, - посміхаюся я.

- В нас немає ніякої романтики. Ми навіть не цілувалися ні разу.

- Дай йому час. Макс ніколи ще так довго не спілкувався з дівчатами.

- Але ж в нього ж подруги з коледжу, з якими він просто дружить.

- Так, але з ними тільки удвох він ніколи час не проводив. І ви розмовляєте по телефону кожного вечора.

Щоки дівчини червоніють ще дужче. Наталі швидко зиркає на мене своїми блакитними очима.

- Що? Я не підслуховувала спеціально. До того ж я знаю тільки одну дівчину, яку кличуть Нат.

- Припини, - легко штовхає мене плечем дівчина.

- Добре, - сміюся я. – Хлопці вже чекають нас. Куди ви з Максом підете?

- Нікуди, - буркає подруга.

Притримую свої запитання. Моя подруга закохалася. Даю на це двісті відсотків.

Біля машин стоять хлопці і про щось переговорюються. Макс, побачивши Наталі, широко посміхається.

Я окидаю дівчину поглядом, який кричить: «Ну я ж казала».

Наталі відпускає мою руку і тримається осторонь мене.

Алекс не відриває від мене очей.

Відчуваю як губи самі по собі розтягуються у посмішці. Спішу до хлопця.

Алекс пригортає мене до себе та ніжно цілує.

- Ластівко, ти чарівна, - каже мені на вухо хлопець.

Цілую хлопця в щоку, притискаюся губами до його ямочки.

- Обожнюю тебе, - посміхаюся я.

Нас відриває одне від одного красномовне покашлювання брата.

- Ліві, може ти і з братом привітаєшся? – посміхається Макс.

- Я тебе вже бачила ще зранку. Які у тебе плани? – запитую я та примружую трохи очі.

- Місіс Мартін потрібно допомогти з коробками на роботі. Я обіцяв допомогти.

- Отже, нікуди. Так, Наталі? – тихо запитую у подруги, нахилившись до неї.

Дівчина легенько штовхає мене ліктем.

- Ми поїдемо. Ліві, не затримуйся. Вечері мати буде вдома.

Макс відкриває для подруги дверцята. Моя торжествуюча посмішка змушує подругу почервоніти знову.

- Що це з Наталі? – цікавиться Алекс, обіймаючи мене за талію.

- Як думаєш, Макс відчуває щось до Наталі?

- Він її поважає.

- Я не про це, - морщу носа. – Щось більш сильніше.

- Можливо. Він надто багато часу проводить з нею.

- Куди поїдемо? 

- Можемо поїхати на пагорб?

- Пагорб? – дивуюся я.

- Так, там дуже гарно. Містечко як на долоні. Можемо спочатку поїхати в парк розваг, звідти вже на пагорб.

- Поїхали, - вириваюся з обіймів хлопця та сідаю на водійське сидіння.

- Ти і поведеш сьогодні? – здивовано підіймає брови хлопець.

- Так. Я сьогодні в підходящому гуморі.

- А буває не підходящий? – сміється Алекс, пристібаючи пасок.

- О, так, - швидко чмокаю хлопця в щоку і заводжу двигун.

Схоже, що всі вирішили провести вечір на атракціонах. Ледь знаходимо місце, де можна залишити машину так,щоб по поверненню вона залишилася цілою.

- Я хочу на гірки, - обіймаю обома долонями плече хлопця.

- Ластівко, ти впевнена? - Алекс окидає мене настороженим поглядом.

- Стовідсотково, - киваю я.

- Там високо і швидко, -  хлопець цілує мене в скроню.

- Я знаю. Не треба мене відмовляти.

Поки Алекс купує білети моя впевненість потрохи мене покидає. Я оглядає висоту гірок. Візок як гусениця зі стрімкою швидкістю мчить згори вниз.

- Впевнена? – каже хлопець мені на вухо.