Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Від несподіванки здригаюся.

Мовчки тягну його за руку до візка, поки не розгубила останні крихти сміливості.

- Руки, ноги не витягати. Кармани застібнути, - проводить все той же хлопець інструктаж. Він завжди тут.

Алекс стискає мою долоню, підбадьорюючи мене.

Візок починає повільно їхати, поступово набираючи швидкість, підіймається на найвищу точку і різко летить вниз. Ми наче зійшли із рейок і розіб’ємося внизу.

Я верещу, а Алекс сміється.

- Ластівко, тримайся, - кричить мені хлопець.

На землю я ступаю зомлілими ногами . Алекс обіймає мене за талію, допомагаючи йти.

- Може ще разок, люба? – криво всміхається хлопець.

- Ні, - надто різко відповідаю я. – Поки вистачить. І зовсім не страшно було.

До мене доноситься рокіт чоловічого сміху. Тупцяю кулачком хлопця в бік.

- Так, ти зовсім не злякалася, - м’які вуста притискаються до моєї маківки.

- А тепер ти виграєш мені он того бегемотика, - вказую рукою на кота в лавці з дартсом.

- А якщо в мене не вийде?

- В тебе не може не вийти. Я в тебе вірю. Давай, любий, - легенько хлопаю долонею хлопця по сідницям.

Губи Алекса розтягуються від сміху, він перехвачує мою руку, притискаючи відкритою долонею до своїх грудей.

- Ти тільки що вдарила мене? – раптово суворо запитує хлопець.

- Вдарила, - закочую очі. – Легенько доторкнулася. І зроблю це ще раз, якщо не отримаю свою іграшку.

Алекс відпускає мене і цілує в скроню.

- Обирай яку саме хочеш, - тихо каже мені на вухо хлопець і підштовхує мене вперед легким ударом по сідницям.

Мій заливистий сміх лунає парком розваг. Практично підстрибуючи, йду до дартсу. Оглядаю купу іграшок за дошкою, мою увагу привертає сірий бегемот з маленькими сумними очима і м’якою посмішкою. Він весь такий затишний.

- Хочу ось цю, - показую пальцем на мого обранця.

- Потрібно набрати 150 очків за три кидка, - знуджено говорить хлопець, голосно попиваючи колу зі стакану.

- Я спробую, - Алекс підходить до стійки і бере перший дротик.

- Любий, я в тебе вірю, - швидко цілую хлопця в щоку та відступаю від нього на крок аби не заважати.

Алекс згинає та розгинає руку, прицілюючись. М’язи рук в напруженні, щелепа стиснута. Ось так з піднятою рукою нерухомий хлопець схожий на давню статую. З профілю Алекса певно могли б ліпити скульптури та малювати картини.

Хлопець випрямлює руку і дротик летить прямо в «яблучко».

Я захоплено ахаю.

Алекс підіймає руку для другого кидка і дротик летить точно в ціль.

Залишається останній вирішальний. Я затамовую подих, нервово складаю руку на грудях та прикушую губу.  Алекс уважно цілиться, навіть хлопець за стійкою відклав свій телефон та уважно спостерігає.

Алекс видихає та відпускає дротик, який стрілою летить до дошки. Секунда і дротик влучає між двох інших.

Мій вереск напевно чують і на вершині гірки.

- Ти це зробив, - кричу я, міцно обіймаючи хлопця за шию.

Алекс притримує мене і вирівнюється. Я втрачаю землю під ногами, міцніше тримаюся за його плечі, ніжно цілую в губи.

- Цього не може бути, - до мене долинає бурчання рудого хлопця.

- Ластівко, яку іграшку ти хотіла? – запитує Алекс, опускаючи мене на землю.

- Того бегемотика, - показую на свій приз.

- Лялечко, ця не йде в подарунок. На ці бали можу запропонувати ось це слоненя.

Хлопець повертає свою бейсболу, опускаючи козирок на очі та вказує на маленького слоненя.

- Чекай, ти казав, що за цього бегемота потрібно набрати 150 очок.

- Так, для початку 150. В твого хлопця не вистачить влучності, - їдко сміється хлопець. – Але я сьогодні добрий. Можете її купити за тридцятку.

- Тридцять баксів за цю іграшку? – обурююсь я.

- Ага.

- Ластівко, заспокойся. Я куплю її тобі, - Алекс обіймає мене.

Виплутуюсь з його обіймів та опираюся обома руками на стійку.

- Послухай сюди. Ніхто тобі платити не буде. Заробляй лівачок на інших. Зараз ти мені віддаси того бегемота або твій голий зад стане новою мішенню. Ти бачив, на що спроможне мій хлопець. Думаю, що тобі не сподобається влучання в «яблучко», лялечко. – Навмисно роблю наголос на останньому слові і долонею не сильно б’ю по козирку. Кепка злітає з голови, руде волосся стирчить в різні сторони.

Хлопець швидко тягнеться до моєї іграшки та кидає її мені, відходячи на всякий випадок подалі від стійки.

- Дякую, - невинно кажу я, посміхаючись.

Обертаюся до Алекса, який намагається приховати сміх за покашлюванням.