Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Ходімо, - беру хлопця за руку, а другою рукою притискаю до себе свій трофей.

- Нагадай тебе не злити, - сміється Алекс, обіймаючи мене за плечі.

- Я просто ненавиджу несправедливість, - знизую плечима.

- Зараз ти схожа на справжню італійку, - хлопець оглядає моє обличчя.

- А ти з багатьма знайомий? – примружуюсь я.

- Мені вистачить тебе, ластівко, - теплі губи торкаються моєї маківки. – Ти ще чогось хочеш чи їдемо на пагорб?

- На пагорб. Хочу побачити як сідає сонце.

Алекс веде мене до машини. Обережно вкладаю іграшку на заднє сидіння, пристібаючи її паском безпеки. На що Алекс лиш посміхається.

Ми їдемо досі не відомою мені дорогою, рухаючись поступово вгору, навколо одні дерева. Дорога накатана лише колесами інших авто, які були тут до нас.

Дерева закінчуються і Алекс зупиняє машину. Я виходжу та оглядаюся.

Ми дійсно на вузькому пагорбі. Тут є місце тільки для нашого авто, навколо густі дерева та каміння. А от внизу цілий світ. Наше місто сяє від заходу сонця. Дахи будівель наче купаються в вечірніх променях.

В мене перехоплює подих від краси.

- Я не думала, що наше містечко таке гарне, - захоплено кажу я, повертаючись до Алекса.

Хлопець підіймає мене за стегна та садить на капот авто та стає поруч.

- Як ти знайшов це місце?

Мені хочеться дізнатися відповідь, але я не хочу почути про інших дівчат, яких можливо водив сюди Алекс.

- Це місце моїх батьків. Тато показав його мені після смерті мами. Мати приїздила сюди з батьком, коли вони ще зустрічалися, а потім і сама. Побути в тиші та написати нові історії. Це було місцем її натхнення.

- Яка вона була? – тихо запитую я.

Тягну Алекса до себе. Хлопець стає між моїх розведених ніг, обличчям до міста. Обіймаю його однією рукою за талію, іншою перебираю його волосся на потилиці, ставлю підборіддя на його плече.

- Звичайною жінкою, - знизує плечима хлопець. – Але для нас вона була особливою. Мама любила все живе, всіх тварин, рослин. Я розповідав, що в нас був пес? – хлопець повертає до мене голову та м’яко цілує в щоку.

- Ні.

- Його звали Санні. Це був звичайний бродячий пес, який опинився на узбіччі. Мама знайшла його коли їхала з офісу. Мабуть, він встряв в собачі розбірки. В нього було закривавлене одне ока, весь погризений. Мені було років п’ять. Я тоді не на жарт перелякався. Мама прийшла додому вся розтріпана, в руках тримала скривавлену бежеву кофту. Ветеринар не давав надій щодо його стану. Але він одужав. Око не врятували і він кульгав на одну лапку.

- Який жах. Бідна тварина.

- Він залишився відданим мамі до самого кінця, більш люблячого пса я ніколи не бачив.

- Що з ним сталося? – пальцями погладжую живіт хлопця.

- Ніхто не знає скільки йому було років, але він помер через тиждень після мами.

Міцно обіймаю хлопця обома руками, обхвачую ногами його стегна.

- Алекс, - кличу хлопця.

- Так, ластівко, - міцні долоні накривають мої руки, зігріваючи своїм теплом.

- Я тебе кохаю, - кажу в плече хлопця, зариваючись носом у його футболку.

Мені стає прохолодно, але лиш на секунду. Алекс розвертається і от я знову притиснута до нього.

Теплі долоні обіймають мої плечі.

- Люба, - хлопець ніжно притискається чолом. – Я найщасливіший хлопець.

Тягнуся до таких рідних губ, торкаюся ніжно майже невагомо. Подих Алекса збивається і він міцніше притискається до моїх губ.

Цей поцілунок ніжний, повільний, наче зізнання в почуттях, таких глибоких і крихких.

- Кохана, - тихий шепіт хлопця викликає дрижаки в кожному куточку мого тіла.

Сповзаю нижче з капота, між нашими тілами тепер немає простору. Підіймаю руку на плече хлопця і за потилицю притискаю його ближче до своїх губ, поглиблюючи поцілунок. Прогладжування язика, м’які губи хлопця спустошують мою голову.

Я задоволено стогну і щільно притискаюся стегнами до стегон Алекса, викликаючи нетерплячий рик у хлопця.

Алекс прикушує мою губу, чіпкі пальці впиваються в мої сідниці.

Відриваюся від губ хлопця аби спуститися нетерплячими поцілунками до його шиї.

Руками проникає під футболку, обіймаю долонями гарячу шкіру.

- Зніми її, - хрипло прошу я.

- Ластівко, - заперечно мотає головою хлопець.

- Тільки її, будь ласка, - впиваюся в очі Алекса благальним поглядом.

Хлопець стоїть нерухомо декілька секунд, роздумуючи. Відходить на крок від автомобіля.

Опускає руки до краю футболки та швидко знімає її через голову.

Мої очі одразу жадібно впиваються в оголене тіло. Він прекрасний. Натреновані точені м’язи як плід завзятих тренувань і роботи в майстерні.