Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

***

 

Після роботи я пішла до Кристаль, але її на місці не виявилося.

Я помилась та переодягалась, потім знову пішла до Кристаль... Бо тільки від мене здебільшого залежить відбудеться завтрашня вечірка чи ні.

Кристаль знову не було у своїй кімнаті. Я вирушила на вечерю. Друзі були всі якісь надто... загадкові... Окрім Тіса.

Звичайно ж, він зрозумів, що щось планується дивне, але думаю, навряд чи він зв'язав би це зі своїм днем народження. Щороку святкування дня народження у нас відбувалося однаково. Нам повідомляють про новий статус або нам повідомляють, скільки залишилося до нового статусу — і все. Ніяких офіційних інших привітань. Ніяких подарунків.

Ну і звісно, ми з Еббою та Тісом теж ніколи нічого не дарували один одному. Просто казали «З днем народження!» —  і все. А тепер... Бетті розповіла, що на день народження прийнято дарувати подарунки...  І мене це якось вибило зі звичної колії… Я не знала, що можу подарувати Тісу… Тому всі мої думки були тепер зосереджені на двох речах: ключ від Кулі та подарунок Тісу. А що ще цікаво: лють відступила, але з’явився неспокій.

Перед вечірнім Тренуванням, я знову попрямувала до Головної по поверхам і — алілуя! —  вона опинилася на місці.

— Ріко? — здивувалася вона, затягуючи мене швидко всередину. — Ти щось з'ясувала?

Я глибоко вдихнула.

— Кристаль у мене є деяка інформація... Але... Мені ще потрібно дещо перевірити.

Жінка спохмурніла.

— І..?

— Щоправда, завтра Начальник Колонії...

— Так, — вона не дала мені закінчити. — Разом із Тренером Сінг! Звідки ти...

— Випадково дізналась, — відповіла я швидше, ніж вона запитала.

— І що тобі з того? — Кристаль пильно дивилась на мене.

— Я збираюся дещо зробити.

— У цьому я не сумнівалася, — трохи нервово посміхнулася вона. — Але що у фразі: «Постарайся більше нікуди не влазити» тобі не зрозуміло?

— Це важливо, Кристаль! Можливо одна із загадок буде розгадана! — вигукнула я їй в обличчя.

Жінка насторожилася. В її єдиному оці промайнули одночасно страх та цікавість.

— Загадка?

— Так, яка стосується Вас!

— Що тобі для цього потрібне? — її тон тут же змінився — пом’якшав.

— Ключ від Кулі!

— Навіщо?! — здивувалася вона. — Як Куля допоможе тобі розгадати загадку? У ній нічого немає... важливого.

Я не втрималась та закотила очі:

— Я це знаю. Куля завтра потрібна не мені... Моїм друзям.

— Ріко... — застогнала Кристаль.

— Будь ласка, це дуже важливо для них! — заблагала я. — Мені потрібний цей ключ. А ще звідти легше потрапити туди, куди я збираюсь потрапити. І повернутися назад також...

Жінка тяжко зітхнула.

— Я була молодою... Розумію і тебе, і твоїх друзів... Але, Ріко, не наробить дурниць!

— Це буде невинна вечірка... — промимрила я.

— Вечірка?! — око Кристаль здивовано розширилося. Вона явно хотіла висловити своє невдоволення, вже відкрила рот, але чомусь тихо промовила: — Ми також влаштовували там вечірки...

«Що?!»

Я насторожилася.

— Ви це пригадали?

— Я це й не забувала, — усміхнулась вона куточками губ. Я не втрималась та теж розслабившись усміхнулась.

«А вона прикольна!»

Раптом Кристаль промовила:

— Я допоможу тобі, але… Послуга за послугу!

«Ну, звісно ж!» — іронічно пирснула я подумки.

— Що Ви хочете натомість?

— Ти розкажеш потім мені все, що дізнаєшся. І все, що взагалі знаєш, добре?

Я насторожилася, прислухаючись до своїх відчуттів.

«Кристаль мене не підставить... Та й навіщо це їй? Вона жодного разу мене не підводила. Їй можна довіряти!»

— Думаєш, це нечесний обмін? — запитала Доросла, витягуючи мене з думок. Я запитально подивилась їй в око. Вона підняла брову. — Подумай тоді, чим я ризикую, якщо дам тобі цей ключ!

…І тоді я кивнула.

— Зайди до мене перед Відбоєм.

Я знов кивнула та пішла до дверей.

— Ріко!

Я обернулася.

— Якщо вас спіймають...

— Звісно ж, Ви нічого не знали, я вкрала ключ.

Вона розгублено хитнула головою.

— Постарайся, щоб вас не спіймали, добре?

Я криво посміхнулась, потім кивнула й вийшла з її кімнати.


 

***
 

Вечірнє Тренування пройшло так само, як і вранці — спокійно. Нічого дивного не сталося. Я була у більш-менш спокійному стані.

Після Тренування я, нікого не чекаючи з друзів, помчала до Головної по поверхах Стілл. Вона ледь відчинила двері, коли я постукала. Побачивши, що це я — жінка впустила мене усередину.

«Вона виглядає якось дивно… Наче одягалась дуже швидко, бо її сорочка застебнута не правильно… та й волосся скуйовджене… Гм…»

Кристаль майже на порозі простягла мені невелику металеву пластину прямокутної форми, хоча частіше за всього ми розмовляли завжди подалі від вхідних дверей.

— Коли ти повернеш його?

Я зам'ялась.

«Вночі не вийде... Ризиковано! Та й друзі планують прямо звідти йти на Тренування зранку...»

Наче читаючи мої думки Кристаль запропонувала:

— Давай післязавтра вранці, перед Тренуванням. — Вона пильно спостерігала за на моєю реакцію. Я кивнула, намагаючись витримати її погляд. — Ріко, — її єдине око спалахнуло, — стіни в Кулі звуконепроникні, але в інших приміщеннях — ні!

— Я пам'ятаю про це!

— Чудово! Хай завтра щастить! — якось трохи розгублено посміхнулась вона. — А тепер... добраніч, — і швидко відчинила мені двері, випускаючи назовні.

— Дякую, — криво посміхнувшись до неї відповіла я та вийшла.

«Впевнена, в кімнаті Кристаль була не одна... Але хто там міг бути? Кому вона довіряє найбільше? Довіряє настільки, що веде такі розмови при цій людині... — І тут до мене дійшло: — Це точно Тренер Ферлес! Він що — її... е... хлопець? Вони що — зустрічаються? Чи як це у Дорослих називається?»