Читати книгу - "Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич"

– Завтра ввечері за кожною з вас прибуде  машина. Жодних речей брати з собою не потрібно. Тепер, мої дорогі дівчатка, добре запам'ятайте головні правила: ви не можете бачити Його обличчя і не маєте права говорити з ним, поки він вам не дозволить, ви повинні беззаперечно підкорятися Його волі і виконувати всі Його забаганки. А після того, як термін вийде, ви нікому не розкажете, що з вами відбувалося. Все зрозуміло? – казала рудоволоса відьма, окидаючи обраних уважним, чіпким поглядом.

– Зрозуміло! – хором відгукнулося п'ять боязких тремтячих голосів.

– А ті, кого не обрали, тепер можуть робити, що завгодно? – пошепки спитала  Карина, сіпнувши Гайю за руку, –  Або вони…

– Всі питання до мене! – суворо обірвала її шепіт рудоволоса.

Повисло напружене мовчання.

– Ну ж бо, я чекаю…

Зазвичай жвава Карина, опустила очі і нервово почала смикати поділ сукні, не в силах вимовити жодного слова.

–  Вона спитала про інших! – зважилася тоді заговорити Гайя, – Вони ж тепер вільні, так? Можуть робити, що заманеться?

– Так, їм більше немає потреби зберігати себе, – рудоволоса подивилася на Гайю з таким інтересом, що та зніяковіла і густо почервоніла, –  Ще   маєте якісь питання?

– А чи можу я дізнатися ім'я того, хто мене обрав? – все ж наважилася уточнити Гайя, ховаючи погляд.

– Тільки якщо він сам захоче тобі його назвати.

– А що потрібно для цього зробити? –  несміливо подала голос одна з дівчат.

– Стати для нього бажаною і особливою.

– А це дуже важко? – уже сміливіше спитала друга.

–  Це майже неможливо, моя люба, – рудоволоса посміхнулася.

– Чому?

– Тому що вас так багато, як   піску по березі, а їх усього п’ятеро.!

– А нам треба вчитися чогось… такого? – раптом стрепенулась Карина.

– Ні. Достатньо того, що ви вже маєте. Ще питання?

Але дівчата мовчали, невпевнено поглядаючи одна на одну.

– Тоді не смію вас  більше затримувати! –  сказала рудоволоса і розтанула у вихорі місячного світла.

Дівчата схопилися за мітли та полетіли до місця збору. Швидка хмара пронеслася небом, накривши землю бризками дрібного дощу.

– Знову сумніваєшся? – спитав Дейн на зворотньому шляху, розглядаючи Гайю, застиглу в тихій задумі.  – Хіба твоя мрія не здійснилася?

– Здійснилася… – луною відповіла та.

– То в чому ж річ?

– Не знаю… – вона розсіяно крутила в руках вінок, усипаний коштовним камінням.

Гайя справді не знала, не розуміла, що з нею, але  відчувала  якийсь панічний жах.

Куди простіше мріяти про щось далеке і примарне, всім серцем сподіватися на те, що воно відбудеться і обдарує щастям, яке навіть  й не снилося!

А тепер, коли до виконання бажання залишилося всього кілька годин, всі її почуття стали тривожними та болючими. 

Три дні пролетять миттєво, а далі? Кінець мрії? 

Адже  кілька років вона ростить у душі цю мрію, пестить, підживлює надією і любов'ю, а через три дні, виходить, повинна відпустити назавжди? 

Як страшно, нестерпно болісно думати про закінчення того, що  навіть ще не почалося!

Гайя потерла пальцями палаюче чоло. Відлуння поцілунку, як і раніше, тремтіло на її губах, завдаючи чи то страждань, чи то насолоди.

– Подумай, люба, куди ти хочеш поїхати після іспитів… Відпочинеш, розвієшся! – лагідно сказав Дейн.

– Не знаю, тату, поки нічого не знаю… – Гайя піднесла вінок до лиця, торкнулася губами прохолодного каміння.

На серці в неї було порожньо й тужливо.

Повернувшись додому, вона прийняла сонне зілля і одразу лягла спати, щоб ні про що не думати, щоб не страждати.

Відпустивши прислугу, Дейн і Ніка усамітнилися в їдальні.

– Не допомогла твоя жертва, – сказав Дейн, хлюпнувши собі в чарку трохи бренді, – Мабуть, її долю Невідворотна визначила заздалегідь.

– А якщо спробувати  відволікти? – запропонувала Ніка.

Вона зварила собі каву, але від хвилювання не могла зробити жодного ковтка.

–  Відволікти? Я пропонував подорож, але зараз вона ні до чого не прагне…

– То може, якась нова пригода? Хтось молодий, гарний, багатий, веселий... Я подумала про Макса. Гайя його знає, тоді, на карнавалі вони сподобались одне одному…

– Макс у Ріо-де-Жанейро. Він не приїде так швидко! До того ж, чи не дуже ти турбуєшся? Чутки ходять, але хто знає  напевно, які наслідки  у того  ритуалу! – трохи спохмурнів Дейн. – Чи не краще почекати до закінчення?

Ніка сумно усміхнулася.

– Наша дівчинка така вразлива, емоційна… Я дуже боюся, що вона страждатиме!

– Добре, –  погодився Дейн, – Зараз подзвоню до Ріо.