Читати книгу - "Данелія , Таміла Калас"

День хилився до обіду. Данелія сиділа на веранді, загорнувшись у теплий бавовняний плед, і задумливо пила чай. Її серце стискала туга. Скоро вона покине рідний дім і стане частиною сім'ї Косевичів – досі майже незнайомої для неї.
Їй хотілося б ще трохи побути тут, серед знайомих стін, але Влад наполягав на переїзді, щоб не зволікати. До одруження Данелія ніколи не уявляла свого життя з цими людьми. Якось Влад познайомив її зі своєю матір'ю, Сільвією, у їхньому розкішному маєтку. Світловолоса, елегантна жінка прийняла їх привітно. Данелії було важко збагнути, як така тендітна та витончена жінка могла стільки років прожити у шлюбі з суворим та грубим Павлом.
Іноді Данелія ловила себе на тому, що ставиться до Павла упереджено та з насторогою. Він мало з нею спілкувався, а вона намагалася уникати зустрічей з ним. Він залишався для неї закритою, незрозумілою людиною. І лише тепер, коли переїзд до Влада став неминучим, вона з тривогою подумала, що буде змушена терпіти його присутність.
Якоюсь мірою її весілля стало зручним прикриттям, щоб відвернути увагу від її вагітності. Хоча дехто з родини справді хотів цього шлюбу, сподіваючись покращити фінансові справи. На їхній фермі почалися серйозні проблеми. Батько заборгував Павлу велику суму і загруз у боргах. Та попри все, Данелія щиро кохала Влада, принаймні їй так здавалося.
Раптом до будинку наблизився Кирило. На весіллі він часто зникав, а тепер повернувся невідомо звідки та прямував до Данелії на веранду. Вона одразу помітила, що з братом щось не так. Темні окуляри приховували майже все його обличчя. Він тремтів, а підійшовши ближче, нахилився до її вуха та тихо нагадав про гроші. Вона мала віддати всю суму до вечора.
Данелія вже здогадалася, навіщо братові потрібні гроші. Ці кольорові папірці, що зводили його з розуму. Його буквально трясло. Особливо руки, коли він витягнув їх з кишень. Зараз Кирило виглядав як людина з кримінального світу, а його хрипкий, наляканий голос був наслідком нещодавнього програшу.
Кирило програв усе, що тільки міг. Він перейшов ту межу, яка здавалася йому колись такою далекою, і тепер гіркий присмак поразки отруював його. На останні долари він замовив пляшку віскі й пив до світанку, намагаючись захлиснути свій біль. Його очі закочувалися, рот скривився у гримасі, що поєднувала безпорадність та жалюгідну подобу усмішки. Він сам часто бачив таких людей після програшу, подумки зневажаючи їх. А тепер опинився на їхньому місці.

- Прийшов нагадати про гроші, – хрипко промовив Кирило.

-  Не хвилюйся. Гроші будуть. Де ти був? Тебе не було на весіллі.

- Це не твоя справа, мала. Краще думай про свої проблеми. Тобі зараз нервуватися не можна.
Коли Кирило пішов, Данелія ще довго сиділа засмучена. Перебираючи пальцями по столу, вона мимоволі згадувала вчорашній день. Друга половина весілля пройшла на диво добре. За танцями та веселою музикою вона майже забула про неприємний інцидент з Литваком (лише зараз пригадала його прізвище).

- Литвак, – прошепотіла вона, і щось дивне залоскотало її в душі.
Вона так і не зрозуміла причину його раптового зникнення. Влад з Павлом, проводжаючи його, сказали, що у нього виникли термінові справи. А батько натякнув на щось інше. Для Данелії це виглядало як втеча. Вона навіть відчула легке роздратування через те, що Литвак не дочекався її повернення.
"Що за дурниці? Невже він міг мені сподобатися? Нісенітниця якась, це неможливо!" – прокоментувала вона майже вголос свої думки. Їй навіть стало трохи страшно від цих слів.
Влад з Олександром ще зранку поїхали на ферму у справах. Скоро мали відбутися кінські перегони, і вони займалися підготовкою. Данелія проспала майже до обіду. Сьогодні вона вперше за довгий час не відчувала нудоти. Почувалася добре, навіть прищів на шкірі стало менше. Але живіт вже скоро буде важко приховати, а наважитися на відверту розмову бракувало сміливості.
Вагітність перетворилася на справжнє випробування. Мама мала рацію: одруження у такому ранньому віці саме по собі нелегке, а з вагітністю – це суцільні обмеження. Про вечірки з друзями можна забути. Рухова активність значно зменшилася, а про коней взагалі не варто й думати.
До їхньої ферми було лише п'ять кілометрів. Данелія вирішила поїхати туди, щоб провідати своїх улюбленців. Погода зіпсувалася, насувалися темні хмари. Вона попросила Віктора приготувати автомобіль.

-  Вам, мабуть, дуже хочеться побачити вашого Дуная. Думаю, він теж за вами скучив, – сказав Віктор.

- Так, дуже хочу. Але зараз, напевно, дощитиме, і коней треба буде загнати в стійла. Перед перегонами їм не бажано мокнути, щоб не захворіли.

- О, не хвилюйтеся, цей дощ ненадовго, та й хмари, погляньте, від вас відходять. Небо прояснюється. А я ось торбинку цукру вже приготував, візьміть для нього, – Віктор подав їй невелику чорну торбинку.
Вони сіли в автомобіль і вирушили в дорогу. Почав накрапати дрібний дощ. Данелія, сидячи на задньому сидінні, похмуро розглядала зелені пагорби, лісові посадки та перші пуп'янки цвіту на диких черешнях.
Широкі пасовища належали їхній родині.
Існувала сімейна легенда, що все започаткував їхній предок Радослав Пов'яда із Болгарії, перекочувавши до південних губерній України в останні десятиліття XIX століття, у період активного економічного розвитку краю. Він не був простим селянином, а мав за плечима певний політичний досвід на своїй батьківщині та амбітні плани щодо нового життя.
Опинившись в Україні,  Радослав швидко зорієнтувався в місцевих політичних та економічних реаліях. Він активно налагоджував контакти з впливовими чиновниками та землевласниками, використовуючи свою комунікабельність та вміння переконувати. У ті часи земельні ресурси були предметом жорсткої конкуренції, а корупція, на жаль, не була рідкістю.
Радослав розумів, що пряма купівля великих ділянок землі потребуватиме значного капіталу, якого він на той момент не мав. Тому він обрав інший шлях. Використовуючи свої політичні зв'язки та, можливо, беручи участь у певних неформальних домовленостях з місцевою адміністрацією, він отримував інформацію про земельні ділянки, які з різних причин виставлялися на продаж або переходили у власність держави.
Він майстерно використовував недосконалість земельного законодавства того часу та корупційні схеми. Можливо, брав участь у непрозорих аукціонах, використовуючи підставних осіб, або ж домовлявся з чиновниками за "особливу подяку" про передачу йому ласих шматків землі за заниженою ціною. Не виключено, що він міг скористатися плутаниною у документах або вплинути на рішення місцевих земельних комісій.
З часом, завдяки своїй наполегливості та, ймовірно, не завжди чесним методам, Радослав розжився і зумів сконцентрувати у своїх руках значні земельні володіння. А його політичний вплив у майбутньому  дозволив все нажити зберігти, вміло обходячи тодішній режим.
Його ж кревні брати, розлетілися, по різних куточках землі, залишивши Данелії в спадок розгалужене родинне дерево за кордоном, де особливо вирізнялася постать її улюбленого дядька Рамена, чиє ім'я звучало для неї, як мелодія далеких країв.
Попри свої сімдесят років, дядько виглядав чудово. Його веселій вдачі та оптимізму можна було тільки позаздрити. Він був цікавим співрозмовником, хоча через його кумедний акцент Данелія мало що розуміла. Дядько народився в Україні, а після закінчення університету переїхав до Лос-Анджелеса, і там проживав досі.