Читати книгу - "Прірва для Езопа"

— Витончена натура?! Блядь твоя Вірка, і я її уб'ю, а заразом і вашого Кристантонопулоса порішу, — він трохи подумав і додав, — а оцього волохатого прийду, — він подивився на мене, оцінюючи, яким чином мене буде найкраще порішити, — оцього прийду я підпалю разом із пледом, — тоді він задумливо глянув на Аліну і втішно посміхнувся: — А твого Жан-Люка підвішу на дереві. За яйця.

— Добре-добре, синку, завтра ранком укладеш повний перелік своїх жертв і відповідних тортур, а зараз піди і проспися. Ти ніколи не умів пити. Твоя нова приятелька може подумати, що втрапила…

— … що втрапила до вертепу, — докінчив Юрген печально і заплакав, наче мала дитина. — Содом і Гоморра, — римзав він схлипуючи, а Аліна утішала його, гладячи довге і пухнасте, наче у неї самої, волосся.

— Іди синку, поспи трохи.

Тоді вона почухала мене за вухом і мені стало так затишно, так любо. Я був прийнятий до її Сім'ї. То було ще краще, аніж потрапити до раю.

Аліна примостилася на краєчку мого шезлонга, легко, наче пташка, що наступної миті спурхне, лишивши у моїх пазурах духм'яну пір'їнку. Я так любив її тої миті, і тоді уперше мені спало на думку, що жінка — то вінець усього сущого.

— Ось, котику-любчику, тобі і загадкова слов'янська душа, оті Карамазови та Анни Кареніни… Саме лише пияцтво та неробство. Правду кажучи, і загадкова західноєвропейська душа, обтяжена едиповим комплексом і розчленована патологоанатомом Фрейдом, стала мені такою ж нецікавою. Я думаю, душі взагалі нема. Ти тільки не кажи про те Юргену.

Вона замовкла і мовчала, довго-довго. Я так любив оті її паузи, це було так по-тваринному прекрасно, коли вона сполоханою мишкою переривала якийсь палкий монолог або застигала посеред жвавої розмови, вона навіть не дихала, а лише випромінювала потойбічні чари, зводячи з глузду своєю недосяжністю.

— І чого він раптом став попом? Він був дуже добрий спортсмен, повір мені. Краса і гордість збірної регбістів. Теж неабияке інтелектуальне заняття, але все-таки було у ньому більше щирості, аніж тепер. Не люблю я попів.

На тлі підсвіченого прямокутника скляних дверей вродився силует, викапана Аліна, хіба трохи тонша у талії. Це була Віра. У сутінках я відрізняв їх скоріше за запахом (у Аліни домінувала нота лаванди, а у Віри — мімози), бо візуально вони скидалися одна на одну, попри вікову і вагову різницю, наче сестрички-близнючки.

— Пробач, — сказала вона до мене, — пробач, любчику, що я зіпсувала твою вечірку.

— Я чекаю, що ти попросиш вибачення і у мене, за мої попсовані нерви, — холодно відказала Аліна.

— Серед родичів — зайва річ, серденько. І потім, я уже пояснювала, як усе вийшло. Лише моя любов до музики…

— Лише твоя любов до музики призвела до того, що ти потрапила на оргію, а потім ми з Юргеном мали тебе забирати із поліції голу і п'яну…

— Голу і п'яну?.. Твоя пристрасть усе перебільшувати, вірніше перемішувати, а вірніше, пересмикувати, а ще точніше совати носа, куди не слід…

— Добре, голубонько, добре, іншим разом я не забиратиму тебе на поруки. Полишимо на сьогодні. Я тільки погано розумію, навіщо ти притягла із собою отого поганого грека чи турка, чи хто він за паспортом, твій сексуальний партнер із сауни із якимось нелюдським ім'ям?

— Аліночко, — коли мої королеви називали одна одну по імені, це завжди означало, що вони піднімали забрала і зіскакували зі своїх бойових скакунів, — Аліночко, я так натомилася, і потім, мені так гидко від тієї свінгер-парті… Я таке там побачила, чого і не чекала…

— Ну-ну, не для того ти на світ народилася, щоб бачити лише те, чого ти чекала.

— Я присягаю тобі, — утираючи носа подолом Аліниної сукні, правила Віра, — я присягаюся, що справді збиралась на вечір джазової музики. Ти ж знаєш про свінг, і знаєш, як я його люблю. А потім, коли я зрозуміла, куди втрапила, і що той свінг не має ніякого відношення до мого свінгу, я, сама не знаю чого, не завернула звідти. Бо, по-перше, було жаль викинутих за квиток грошей, по-друге, мені не хотілося виглядати переляканою іноземкою-провінціалкою, а, по-третє, я почувалася так паскудно, бо Юрген привіз із собою оту молоду кобилицю. Якби вона не була такою молодою і вродливою…

— Годі плакати, ви з Юргеном геть зіпсували мою оксамитову сукню. Врешті, це було дуже пікантно. Колись, як ти психологічно переробиш свій досвід групового сексу, розкажеш мені докладно про свої ескапади. Глянь, краще, на нашого любчика, як він добре виглядає, який він милий. Мені здається, що він зовсім не даун, як твердить Жан-Люк.

— Виключається. Він не даун, він — жертва генетичних дослідів.

— В усякому разі, він у нас so-o-o-o-o-o su-u-u-u-u-usss, і ми нікому не дамо зіпсувати вечірку з нагоди його одужання.

Вони чмокнули мене у щоки — Аліна у ліву, Віра у праву. Обидві пахли запаморочливо. Обидві виглядали божественно. Їхні прикраси загадково поблискували у місячному світлі і срібно-місячно потеленькували при кожному порусі граційно-тваринних тіл, а їхні сукні шурхотіли, наче ящірки осіннім палим листом.

— А от ми нашому котюсику