Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

— Хто вас вибрав хранителем? Є й інші чарівники тут? — одразу спитав Кощій.

— Нічого про це не знаю, — простодушно знизав плечима вчитель, ховаючи посмішку за чашкою, з якої в цей момент відпивав зігріваючий напій. — Такий порядок давно встановлений.

Яга, як і Горинич, мовчазно захопилася співрозмовником.

Кощій перейшов до справи, зрозумівши, що інших, більш конкретних відповідей вони сьогодні не отримають.

— Ви знаєте, що з полотном трапилося лихо?

— Знаю, — кивнув Матвій Іванович, ніяк не допомагаючи співрозмовнику висловлювати думку.

— А як полагодити його, знаєте?

— Є кілька ідей, — відповів викладач малювання. — Але мені все треба добре обміркувати. Кожен хід має свої наслідки. Тим паче там, де справа стосується магії. Адже чари живуть у кожному з нас. Достатньо лише повірити, простягнути руку назустріч, і це втілиться у реальність. Головне, не забувати, що кожне чарівне дійство має свою ціну. Та ще й завжди різну, ніколи не вгадаєш, чого чекати. Так відбувається не з чиєїсь забаганки, а для відновлення рівноваги в природі. Адже будь-яка, навіть найсвітліша, магія черпає сили з навколишнього світу — людей, природи, стихій. І якщо ти звідкись узяв, то неодмінно маєш заповнити порожнечу, що утворилася. Так що ціна чаклунства безпосередньо залежить від того, наскільки розумно ти черпав сили для магії.

— І що ж нам робити? Звідки сили можна черпати?

— Я подумати повинен, — повторив чоловік, вислухав розповідь друзів про події в чарівному лісі й сказав: — До бою годинника час точно є. Встигнемо. Ви поки що святом займіться. Мабуть, і так турбот вистачає. А тридцять першого грудня все і полагодимо та вирішимо.

Друзі вдячно закивали та почали прощатися. В гостях добре, але вдома краще. Лісові жителі теж Надін будинок сприймали вже як свій, аж надто гостинно їх зустріли там. Та й засиджуватися непристойно допізна. Тим більше, що оголошено штормове попередження і на вулицях міста дуже скоро може стати небезпечно.

Коли всі попрощалися і вийшли надвір, де на той час зовсім стемніло, Яга на хвилинку затрималася.

— Ви сильніші за нас, — сказала вона.

Художник спробував заперечити, але вона не дала йому й слова сказати, наполегливо повторивши:

— Ви сильніші за нас обох — мене та Кощія. Хочете називатися хранителем, ваше право. Ми його шануємо і вас шануємо. Тому зайвих питань ставити не будемо. Ви й мудріші за нас. Тому спитаю саме у вас. Та й нема в кого мені більше спитати, а мене це хвилює.

— Запитуй, — кивнув Матвій Іванович, уже не ставши сперечатися.

— Чому Горинич так дивно поводиться? То немовля він, то мудрий дракон. То галантний джентльмен, то бездумний молодик. То задерикувата дитина, то втомлена стара людина... Як у ньому стільки облич ховається, та при цьому кожне — справжнє обличчя? — дбайливо запитала Яга.

Їй і справді це питання ніяк не давало спокою.

— Так простий його секрет! — обличчя вчителя малювання просвітліло. Він, мабуть, чекав на складніше. А може, його просто потішила турбота Яги про друга. — Ми — те, що хочуть бачити ті, кого ми любимо. Вони змінюються, і ми разом із ними. Вони ростуть і ми з ними. Вони падають, та ми вниз. Всі разом. Навіть на відстані. А який він справжній? Так і тут жодного секрету нема. У нього серце величезне, любові на кожного з вас вистачає, тому й облич багато — для кожного своє...

Майже весь шлях додому пройшов мовчазно, друзі обмірковували події цього дня.

Яга міркувала про характер Горинича та властивості любові як явища. Щоразу дивував її хтось, хто весь час був зовсім поруч. Чому ж так багато потрібно було часу навіть такій мудрій чаклунці, як вона, щоб зрозуміти такі прості речі? А іноді була потрібна і відповідь сильнішого чарівника. Як зараз.

Статус наймудрішої вона, зрозуміло, не сама собі надала. Так значилося в легендах про браму, що свідчить, що тільки такого чарівника допустять вони до себе для служби. Це вона дізналася зовсім недавно. І тепер усвідомила, що Озерний Цар нічого не міг змінити. Це не за його підлістю вона біля воріт опинилася, не через його обман. Провидіння — чудова штука, дивно розподіляє воно диво і мудрість.

Кощій намагався зрозуміти, до якого ж рішення прийде місцевий чарівник для ремонту полотна-порталу. Для нього було очевидним, що викладач малювання, або хранитель чарівництва (як він себе представив), вже знає рішення, але чомусь відтягує момент його оголошення.

Віра та Любомир за ці кілька днів пережили стільки чарівних потрясінь, що просто намагалися вкласти їх у своїй свідомості, упорядкувати, надати зрозумілих обрисів незрозумілим і незвичним подіям.

Надія ретельно дивилася під ноги, щоб не оступитися через сльози, що підступали і старанно приховувалися, плутаючись у почуттях, що розкидалися. Сьогоднішній день, та й вся ця зустріч із друзями з першої секунди знову перевернули все її життя. Не з ніг на голову чи назад. Але змінили до невпізнання. Вона була така рада їх бачити, так любила їх, вони здавались їй такими рідними та близькими. А водночас цей візит продемонстрував, що вони все-таки вкрай далекі один від одного. І поділяє їх аж ніяк не межа світів, не відстань на карті (якби тільки була міжсвітова карта). Між ними раптом виявилася прірва століть зі звичок і традицій, яка в першому пориві радості знайомства не така помітна.