Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

— Пити! пити!

Вимагає!..

— Пити, докторе!

От чого він накинувся!.. от навіщо мене скрутив! «Пити!»… плювати на Дельфіну!

— У мене немає!

Хриплю! кричу! утрапляю крикнути… він розуміє! трохи підводиться… ух, дихаю нарешті!.. стає на коліна… спочатку на коліна… «ах! аааах!…» відхекуюся! на ноги! він стає на ноги!.. який величезний! який жахливий! він розбухає!.. надимається!.. груди! черево! боюся поворухнутися! не ворушуся!.. він задкує… поточується і задкує… хибається… тюрбан тремтить, хилиться… на голові!.. ще задкує!.. хоче спертися на стінку, відштовхнутися!.. спирається… і кидається!.. на мене!.. піднімає одну ногу! і лупить! під столом! я скорчуюсь… він спирається на стіл… і вррранг! новий штовхан!.. штовхан за штовханом! по ребрах! з розмаху!.. і знову! бух! вжух! от він який!.. це занадто!.. «рооо! рааа!» гикаю! він знову за своє!.. хоче добити!.. не дав йому, бач, пити!.. на голову заміряється!.. хоче голову розкраяти!.. щастя, що вона застрягла, опинилася під стільцем! за перекладинками! не дістає до голови! ребра може потовкти! бух! вжух! шаленіє! кажу вам!.. шаленіє! два зуби вибито! щонайменше два! відколи впав у шахту ліфта! на ліфт… і потім на сходах… коли на мене насунув комод! у груди!..

— Пити, докторе! пити!

Вигукує при кожному ударі…

— Пити! пити!

Мене тримає тільки біль… це правда! аби не біль, давно б був знепритомнів! знову б'є по руці… по хворій!.. кричу, але він не чує… не маю сил кричати… хоче витягнути мене з-під стільця… бо дістає тільки до ребер, сам бачить! хоче по голові!.. геркулес, це правда! згадайте: все, що він витримав!.. трощення дверей! штурм квартири де Зейс! але моєї голови йому не бачити!.. не далі ребер… голова захищена! завдяки перекладинкам стільця!.. знову б'є! і знову! бех! вжех! ребра! щойно йому голову розбили, тепер він мені ребра!

— У мене нічого немає! нічого немає!

Кричи не кричи, він не вгаває!.. бух! вжух! з кожним стусаном мало не падає від розгойдування велетенського черева… і згустка крові на голові! Ремонів халат!.. із кожним копняком поточується… але не падає!.. ще дужче напирає!.. і водночас шпетить…

— Падлюка! покидьок! лікар! свиня!

Відступає до стінки… ти ба, забився! мацає ногу… щиколотку… схиляє голову… зі схиленої голови падає тюрбан, під ним голий череп… скальп!.. кров бризкає!.. бризкає далеко!.. з маківки!.. і з ока!.. аж цебенить! артеріальна!.. інтенсивність артеріальної кровотечі! не цівкою, справжнім струменем!.. десять струменів з-під згустка крові!

— Пити! пити, докторе!

Хоче перетнути коридор… не може…

— Брутальний розбишака!

Усе, що можу в цьому жахітті!.. хоч до моєї голови так і не дістався!

— Піраме! Піраме!

Чортів псюра! от він! Гав! гав! гавкає! може й погавкати! може! Гав! гав! безпородний сучий сину, ти де вештався? поки мене тут калічили!.. хвіст кучерявий віялом! може, сцяти ходив? по нужді? га? Туанон шукав?

— Ф'ють! ф'ють!

Хтось видає «ф'ють! ф'ють!»… але це не я! тоді хто?.. і не тільки «ф’ють! ф’ють!», але і слова… легіт голосів під брамою!.. люди… звідки вони взялися?.. звідки прийшли?.. раптом гамір!.. юрма! розплющую одне око, усе в поволоці… бачу людей… повно людей… бачу Норманса напроти, він геть не може ходити… сперся на стінку й хитається, робить крок, задкує… кров стікає звідусіль… а ще й з правого ока…

— Пити! пити!

Нехай просить!.. у людей! у тих… їх скільки?.. десять? п'ятдесят? нікого не знаю! але стривайте! Ламбреказ! сам Ламбреказ! голос!.. звідки всі взялися? ага, ще голос малої Туанон!.. її! і пана Візіоса! і двох гарпій з восьмого! точно! і голос Оттавіо, чорт забирай! ах, він! зліз зі свого маяка! нарешті! нарешті! сирену вже не крутить! він тут! справді він!.. але начуваюся! черевань теж тут! сперся на стінку… чую його «Пити! пити!» а що як прийде і доб'є!.. може, прикидається, що ноги не тримають… ніби «непритомний»?.. і кровотеча не стримає! коли кров била, як з бика! трапляються неймовірні стрибки енергії! навіть такий хирляк, як Родольф, як ухопив драбину, а вона ж велетенська! відірвав! послав у ритмі вальсу над Парижем!.. і що? тоді цьому гегемоту!.. усе під силу! лежу на боці, мовчу! начуваюся! начуваюся! як поворухнуся, він мене доб'є! не дістав мене завдяки стільцеві… а то б голову відірвав… Мав такий намір! і досі має!.. стежу за ним! стежу!.. за гегемотом, за закривавленим… озираю браму… скільки їх тут навколо?.. базікають!.. перегукуються! хто з ким! звідки всі взялися?.. може, бачили Лілі?.. вони?.. може, запитати?.. не тепер!.. страхопуди, балакуни, сусіди срані!.. звідки вилізли? з якого сховку? з-під «Ґомона»?.. з кладовища?.. з глибочіні водостоку?.. то такі, як мене помітять, то можуть поквитатися!.. що я навмисно лишився!.. і гала-гала!.. щастя, що не помічають… але чую, як промовляють моє ім'я!.. мені не мариться… справді моє ім'я!.. справді голоси сусідів!.. не голоси, що могли вчутися, не мої особисті шуми… я свої шуми добре впізнаю!.. реальних сусідів, не вигаданих! от вони!.. Пані Ксантіп… Панна Вуаз… молочниця… лічильниця квасолі… Клео… Ремон! але не Перікола! але й голос Оттавіо достоту!.. от чорт! увага! начуваюся! начуваюся! не певен у Оттавіо! може, передумав?.. може, подався в «мурувальники»?.. він теж! нема нічого певного!.. може, мене шукає, аби задушити? він теж!.. по-дружньому!.. той не проґавить!.. як знати? міркую… ризик є! що змінив думку, поки сидів там і крутив сирену? можливо!.. що пристав до «мурувальників», Мюрбата і «Бі-бі-сі»?.. як Клео!.. і Туазелька!.. і Норманс!.. як усі! хтозна! але Оттавіо, зауважте! атлет, не те що Родольф! сила! меткість! це вам не кривавий мастодонт!.. отож, ухвалюю рішення не підводитися!.. і ні звуку… лежатиму як є біля Дельфіни!.. ніби знепритомнів… я, власне, майже непритомний… я б знепритомнів, якби не біль… біль пробуджує… справжні спалахи! невроми!.. невроми руки! як він її викручував, той гегемот! та я його надурив! на мою голову замірявся!.. та дотягнувся тільки до руки й до ребер! мене порятував стілець!.. бідна моя голова!.. з чотирнадцятого на неї полювання! на мою голову! на голову! ціляться в голову! усі! усі! лють!.. спочатку тільки придивляються… маєте чутливе місце, отож вони туди