Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

б'ють, товчуть, ламають! ваше чутливе місце!.. інстинкт вашої слабинки! серце, голова чи палець на нозі, вони не церемоняться!.. ріжуть по живому!.. от їхнє єство! і спосіб дії!.. ох, я їх знаю!.. але ще не досить, от бачите!.. хочу побачити Оттавіо, його лице… між іншими… під брамою… а гамору! під брамою! а лементу!.. Нормансище, хитаючись, іде собі!.. їй-бо! виходить! на вулицю!.. хотів пити… пішов шукати!.. чи, може, жінку шукати?.. ні! вона тут!.. от свинюка-егоїст!.. далеко не зайде!.. он як кривавить… повзу, виповзаю з-під столу… плазую до калюжі по той бік… де він щойно хропів… чалапаю по калюжі… по липкій!.. прилипаю!.. ох і крові втратив! куди подався?.. що шукати?.. бальзаму?.. професора Брамса?.. у такому стані?.. а зі мною що?.. я на видноті!.. сусіди можуть побачити!.. під столом не бачили!.. плазую… яка дурість!.. Оттавіо теж може побачити!.. був другом, так!.. може, уже ні?.. такі жахливі катастрофи й на друзяках відбиваються! був щирим другом, усім серцем, аж раптом ненависть?.. і вже жахливий ворог, неславить вас, виказує, спить і бачить, як із вас зроблять ескалоп!.. зжерти вас готовий! і забути, стерти! прокляття на все життя, ви ніколи не зналися! і присягає! і плює на землю! і підтирається вами! привселюдно!.. Раптом Оттавіо в тому закутку, у бані, на Сакре-Кер змінив віру? став «Мурувальником»? «Бі-бі-сиком»?… хтозна!.. затурканий десятьма тисячами ескадр? громами літунів із Лондона? хтозна! а ще ручна сирена! спробуй покрути! може, присягнув Мюрбату, його «групам помсти»?.. на що я схожий у калюжі рачки! дивак, неборак, осоружний!.. бо сусіди — нема мови — терпіти мене не можуть!.. Може, то найгрізніші, саме сусіди!.. побачать і вколошкають!.. отож, утискаюся у стінку… зливаюся зі стінкою!.. може, подумають: лікар помер!.. тоді я врятувався! саме час додати крові, обмазатися!.. рясно гегемотовою кров'ю!.. не розплющувати очей… Гай-гай, чую розмови!.. пащекують!.. про мене!.. з неприязню! скільки жовчі! переймаються мною… лихомовлять… відлуння під брамою!.. ліфт, бачите, згорів!.. резонанс!.. шахта ліфта порожня… схоже, вона прокопана аж до скельних порід крізь ґрунти… єдина ліфтова шахта в Парижі, диво буріння (парова система Вінслоу 1896 року)… ніхто ніколи не бачив дна… сходи теж згоріли… тільки уламки сходів… цурки… але всі дісталися до своїх квартир… удесяте!.. усі родини вдома… не всі!.. іще під брамою чимало… цікавляться… мною переймаються… «Що зі мною?».. так! так!.. я їх не знаю… «Ви його не бачили?»… це про мене… «Як? цей негідник! посіпака!»…

— Так його ж повісили!

Відлуння під брамою… не час витикатися… мені й у калюжі непогано… скоцюблююся ще більше… забрьохуюся… вдаю грудку крові… у калюжі крові… аби лишень не бите скло! але скалки по всій підлозі!.. не перекидатися! менше ворушитися… тулюся до стіни, тісніше до стіни… якщо подивляться, побачать саму купу… а ще тут повно тиньку… та вони не дивляться, ні на що не дивляться, тільки сваряться… лаються! між собою!.. почалося з мене, з мого приводу, а тепер про товстуна, раптом зацікавилися… «А де Норманс?»… а вони його знають? вони звідси?.. шукають його… «Він пішов!» міг би їм сказати… але не буду себе виказувати!.. звідки взялися ці цікаві?.. з метро?.. з довколишніх будинків?.. може, з дахів?.. може, бачили Лілі?.. і Бебера? може? о, впізнаю один голос!.. два голоси!.. ніби не такі невідомі… я б їм крикнув: «товстун кудись подався! його жінка мертва! під столом його мертва жінка!»… отоді вони вмить прибіжать і укоськають мене!.. досить прислухатися!.. у стані озвіріння!.. одне слово, і пошматують!.. якщо втручуся!.. ага, упізнаю ще інші голоси!.. два пискляві голоси… ага, це мої дві гарпії з восьмого!

— Двері! двері панни де Зейс!

Показують усім, що двері Армелли розбито… а я думав, вони десь на горішніх поверхах!.. десь нагорі! аякже!.. вони справді тут, от стерво! обидві тут! цокотухи! метушаться!.. «Армеллині двері хтось виламав!» повторюють! ніхто не бачив… «У неї було повно випивки!» ти ба! знають!.. звичайно, усім хотілося випити! усім! «Це грабунок! це грабунок!» Репетують!.. хто виламав двері? хочуть з'ясувати!.. довідатися!.. такої товщини, з металом! мацають… украй обурені!.. «Неймовірно!.. крадії, покидьки! кримінальники! неймовірно!»… репетують… а бите скло повсюди?.. а пляшки?.. порожні!.. а сміття!.. га? що за люди!.. і що за липка калюжа? що за твань?.. а хто це накаляв?.. насцяв цілі озера?.. чия це кров?.. о-ля-ля!.. хто ці нехлюї?.. хочуть з'ясувати!.. «Це не ви, пані?.. це не ви?.. ви до кого звертаєтеся, свинюко?.. нахаба!.. шльондра!..»

Сварка!.. ніхто не ламав! усі відпекуються… «Варвари! злодії! потолоч!» лаються завзято!.. хтось кричить: «це той запроданець!» ого, запроданець!.. це кепсько!.. я скулююсь… треба сплющитися ще!.. зникнути в калюжі, під калюжею… під підлогою… якщо помітять, буде непереливки!.. «запроданець!» запроданець! це я!.. більше не дихаю чи майже… піді мною стільки крові, бруду, сміття… притрушений тиньком… він ще опадає… і шматки мозаїки!.. хай що, аби купа!.. зрадника шукатимуть! а якщо знайдуть, витягнуть?.. я дверей не ламав, не пив ні краплі, можу їм гукнути: «Я нічого не пив!..» і все! ненавидять мене, і цього досить!.. мовчатиму, то схоплять і шкуру здеруть!.. ненависть і все!.. вдовж стінки попід стінкою мушу злитися з уламками, рештками меблів, ганчір'ям, скалками… мушу злитися з тванню… наскільки це можливо!.. затасуватися під грязюку… що поробиш… а як знайдуть?.. Мати Божа!..

гав! гав!

Гавкіт!.. знову!.. Пірам!.. Це Пірам!.. він не надворі?.. я бачив, як він виходив…

— Пірам! Пірам!

Кличу… тихенько… біс із ними, якщо почують! хочу торкнутися Пірама!.. якщо це він… це він? голова його?.. інші так завзято лаються, про що? про кого?.. «хто виламав двері? хто все випив? це не ми!»… тоді хто?.. хто все випив? треба з'ясувати!.. їм не до мене!.. не тільки Армеллу пограбували!.. і погреби!

Вони вже чули!.. лементують на всі усюди!.. не знаю про погреби, мене там не було!.. кажуть, усе винесли… спускаються, піднімаються з погребів, кричать: «нічого! нічого не лишилося!» геть-чисто все забрали! повертаються з порожніми пляшками… повне розграбування! а нагорі?.. міг би сказати… вони ж нічого не бачили!.. яке плюндрування!.. страшні дикуни! не забарилися! а тепер у метро! вони всі в метро!

— Доктор з ними!

Така думка під брамою… за інтонаціями, здається, ці люди не звідси!.. крім двох сестер… упізнаю голоси двох сестер! інші нічого не знають, вигадують!.. усе діялося не так, як вони кажуть… що поробиш!..