Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Команда вже в повному складі, почали розігріватися.

- Я буду за тим столиком, - показую олівцем на садове крісло зі столиком.

Алекс швидко цілує мене та біжить до команди.

Хлопці відпускають декілька жартів, яких я не чую, але всі вибухають сміхом, а Алекс кидає м’ячем в жартівника, проте той ухиляється.

Макс вистроює всю команду і починаю свою нудну розповідь про техніки.

- Макс, нам сьогодні тренер вже все пояснив, досить балачок, давайте вже грати, - обурюється Маркус.

Хлопці починають свою гру, а я розкладаю завдання на столі, підкладаю одну ногу під себе, сідаючи зручніше. Поринаю у світ французької мови.

Виводжу рожевим маркером правило та приступаю до завдань, прописуючи слова у правильній формі.

- Ліві, можеш трохи відволіктися, - чую над собою голос мами та здригаюся від несподіванки.

Підіймаю на неї очі, жінка виглядає схвильованою.

Мовчки вказую на крісло біля себе.

Мама граційно опускається на нього та дивиться на мене своїми великим блакитними очима. Вона сьогодні без косметики із зібраним волоссям у хвіст та спортивному костюмі. З цікавістю її розглядаю. Вона виглядає зовсім іншою людиною.

Мама чіпляє руки у замок на столі та невпевнено дивиться на мене.

- Доню, вислухай мене, будь ласка. Я дуже вина перед тобою. Прошу вибач мене, я не знаю, що на мене найшло. Я була не права. Я не мала права так вести себе з тобою.

Відкладаю олівець, окидаю поглядом майданчик. Алекс кидає на мене схвильовані погляди, я злегка йому посміхаюся, киваючи головою, мовляв все добре. Хлопець підморгує мені та забирає м’яч у Макса.

- Він дійсно тебе любить, - задумливо каже жінка

Здивовано дивлюсь на маму.

- Ліві, можливо я була не права щодо нього. Вибач. Я не буду стояти вам на заваді, але і прийняти одразу його не зможу. Мені потрібен час.

- Добре, що ти прийняла хоч це.

- Я думала про твоє хобі.

- Це не просто хобі, - складаю руки на грудях.

- Так. І я пропоную тобі його втілити його в своє майбутнє.

- Як саме? – підіймаю одну брову.

- Навчатися на дизайнера. Як другий факультет, - поспішає додати мати. -  Навантаження на тебе буде ще більше, але ти отримаєш одразу дві спеціальності. Зможеш згодом працювати як і дизайнером, так і кваліфікованим архітектором. Можеш і надалі малювати свої картини та виставляти їх в галереї, якщо це не вплине на твоє навчання. Я не проти.

- Ти не проти Алекса, хоч ще не готова прийняти мій вибір остаточно. Ти пропонуєш мені навчатися на дизайнера, - загинах пальці. – І ти нарешті за стільки років схвалюєш живопис. Які в тебе умови?

- Про що ти? – дивується мама.

- Ти нічого ніколи не робиш просто так.

- Добре, - мати опирається на спинку крісла. –Я згодна на Алекса, але ти зустрінешся із Заком.

- Мамо, - обурююся я і збираюся встати з крісла.

Жінка хапає мене за руку та садить назад.

- Ліві, я може не так висловилася. Я не буду більше сватати хлопців, але тобі потрібні впливові друзі. Діти з впливових сімей. Можеш зустрічатися з ним разом із своїми друзями та Алексом. Але не обрубуй всі зв’язки  тільки через мене.

- Не розумію для чого мені це.

- Доню, життя непередбачуване. Батьки не вічні. Я просто хочу аби ти стояла по життю твердо. Тому я змушую тебе багато вчитися і заводити нові знайомства. Це все для твого майбутнього.

- Добре, я на це можу погодитися. Але не думай, що я тебе цілковито пробачила. Ти наговорила мені багато чого і вдарила. Ти мене ніколи не била, навіть у дитинстві.

- Ліві, вибач мене. Я дуже про це жалкую, - голос жінки зривається, я бачу як в неї трясуться руки та на очах з’являються сльози.

- Забудемо про це, - втомлено кажу я.

Мати розкриває свої обійми і я притуляюся до неї. Жінка ніжно гладить мене по голові.

- Дівчинка моя, вибач мене. – Жінка цілує мене у волосся. - Хочеш я приготую для тебе шоколадні млинці?

- Такі як готувала бабуся? – підіймаю очі на жінку.

- Можливо, не такі смачні як у неї, але за її рецептом.

- Хочу. Але поїмо всі разом після тренування.

- Добре, - жінка міцно мене обіймає та цілує у маківку.

- І, мамо, Алекс любить міцну каву без цукру.

- Добре, я дістану свою найсмачнішу, - посміхається в моє волосся жінка.

- Тільки не отруї його, - сміюся я.

- А це ідея, - задумується жінка.

Я різко підіймаюся і налякано дивлюся на неї.

- Я жартую. Ліві, - сміється жінка.

Мама підводиться з крісла.