Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

— Надіє, — коротко відповів молодий чоловік, скидаючи чубчик, що заважав.

— Навіщо? — негайно поцікавилася його співрозмовниця, турботливою рукою відводячи в бік черговий локон з коханого.

— Хочу, щоб вона з'явилася в кожному будинку, — коротко відповів чоловік, не відриваючись від роботи, але при цьому задоволено усміхнувшись, ніжачись у променях її турботи.

— Не розумію я, — задумливо промовила красуня, чий шарм і чарівність не інакше як чаклунству приписували всі жінки, яким вона зустрілася. — У тебе сьогодні перша серйозна персональна виставка. Серйозні люди прийшли знову ж таки, а ти...

— Не забувай, що вона звела нас, дала нам шанс. Ядвіга, якби не вона, не було б нас, були б тільки ти і я, але окремо один від одного. Згадай, адже це саме її малював, коли ти підійшла до мене, зацікавившись портретом.

— Так, у ній було щось надзвичайно живе, тепле і привабливе, — погодилася дівчина, ненадовго занурившись у спогади про день їхнього знайомства. — Добре. Але що мені сказати Гері?

— Гера — наш друг, він зрозуміє, — відмахнувся митець.

Той самий Гера, старий друг закоханих, здавалося, був у житті завжди. Респектабельний бізнесмен і водночас абсолютна дитина. Цей чоловік міг вирішувати серйозні питання з розмахом цілих корпорацій, а вже за п'ять хвилин безтурботно ганяти м'яч із незнайомими йому дворовими хлопцями.

Гера любив і вмів влаштовувати сюрпризи. Власне, ця виставка теж була його сюрпризом, подарунком для друга.

Якось і він буквально закохався у портрет Надії. Запропонував викупити його у художника за будь-які гроші, але той виявився непохитним, заявивши, що портрет не продається.

Підкорений талантом і принциповістю художника, Гера швидко перетворився на його найближчого друга. Пізніше хлопець написав портрет спеціально для нього та подарував другу.

Зараз же цей Гера прямував до них у незмінному супроводі двох охоронців. Незважаючи на те, що Гера не боявся нічого і нікого (скоріше боялися його самого, особливо ті, хто не знав чоловіка близько), охоронці потрібні йому були за статусом.

Він сам іноді жартував:

— Я так на Змія Горинича схожий. Солідніше виходжу. Начебто і голови три, і сили втричі більше, і пуза три...

Гера мав славу ласуна. Усі наймані Ядвігою для друга дієтологи зазнавали фіаско. Фахівці визнавали поразку і віддалялися розгадувати ребус, коли Гера не скидав ані грама, чесно дивлячись їм у вічі й заявляючи, що дотримувався всіх приписів.

Втім, Ядвіга знала, що це неправда, і навіть знала, де саме знаходяться схованки друга з ласощами. Періодично дівчина спустошувала їх. Але Гера тільки посміювався і винаходив нові, стверджуючи, що це тренує його мозок.

— Знову малює? — з усмішкою поцікавився друг, підійшовши впритул.

— Знову, — вдавано важко зітхнула дівчина, насправді пишаючись коханим і добре його розуміючи.

— Знову її?

— У нас уже всі стіни нею завішані... І головне, весь час роздаровує її всім, хто скаже, що йому подобається ця робота. Але нікому не продає, відмовляється.

— Тому що надія і дива не продаються, — незлобно буркнув художник, так само не відриваючись від нової картини.

— Може, він і правий? — задумливо сказав Гера.

— І ти туди ж! Це ж вигадка, казка! Навіть не істота, а лише почуття, якому він надав цілком конкретний образ.

— Ну і нехай, — заступився за друга бізнесмен, поки його охоронці з цікавістю розглядали портрет. — Натомість тепер є єдине — ми. А раніше не було. Ми ж познайомилися біля одного із цих його портретів!

— Та пам'ятаю я, — відмахнулась Ядвіга.

— Пані та панове! — відволік їх ведучий, звертаючи на себе увагу. Музика стихла, високопоставлені гості та просто поціновувачі прекрасного приготувалися слухати. — Сьогодні ми зібралися тут завдяки чудовій людині...

— Це весілля чи поминки? — пошепки хмикнув Гера. — Хто найняв цього страшного тамаду?

— Ти, — хмикнув Костя, підтримуючи жартівливий настрій друга.

— Бр-р! — Гера демонстративно пересмикнув плечима, обмінявшись із художником розуміючими поглядами.

Усі троє друзів терпіти не могли галасливих та багатолюдних заходів, на яких, до того ж, майже ніхто не говорить правду, не озвучує своєї справжньої думки.

Але всі троє змушені були визнати, що для того, щоби бути почутим, сказати потрібно досить голосно. І нехай люди самі потім вирішують, що робити з тим, що вони почули або побачили. Потім можна і зникнути на якийсь час, причаїтися у творчості для душі, займаючись улюбленою справою.

Ядвіга легенько тицьнула Костю ліктем у бік, але й сама мимоволі розпливлася в посмішці. Найсерйозніша з них трьох, навіть вона періодично піддавалася чарівності Гери і починала бешкетувати разом з ними.

Людина з мікрофоном продовжувала виголошувати оди молодому художнику. Біля нього зібралася невелика група людей. Серед них і кілька довгоногих струнких красунь з довгим волоссям; невисокий повненький чоловік з очима-ґудзиками на обличчі, що випромінювало таку любов до себе, що дивно, як не захлинувся нею такий чоловік. Тут же і його збентежений попутник, що невідомо ким доводиться цьому егоїсту, постійно ганяє високого чоловіка з різними дорученнями.