Читати книгу - "Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер"

Власне, тут я мав на увазі навіть не екстаз, а радше зривання завіси, яка покриває відчуття.

З таким станом сп'яніння тісно пов'язаний страх або навіть раптовий біль. Екстаз є не більше ніж транспортним засобом, який дозволяє наближення до нерухомого й спокійного в собі світу. Цілком достатньо, якщо ми один раз використаємо цей стан як своєрідний паром. Хай там як, але це лише маневр, експеримент, пробний політ. Не від кожного можна таке вимагати. Тут я не хочу заходити так далеко, як Гакслі. Я радше погоджуся з Гурджієвим[80], нашим сучасним магом, про те, що необхідно робити ретельний вибір та виявляти особливу обережність.

Гурджієв, навколо якого в Парижі утворився езотеричний гурток, здається, досить глибоко проник у давно засипані ходи. Він був вихідцем із Кавказу. Такі здібності, як у нього, можливо, треба розглядати як етнічні релікти. Якісь особливі вміння збереглися переважно на островах та у горах, наприклад уміння тлумачити оракул та мати друге обличчя[81]. Такі речі приходять і зникають із потоками крові. Проте вони можуть знову виникнути з глибин, зв'язок з якими уже загубився, подібно до етруської мови у римлян та кельтської в наших нинішніх атлантичних широтах.

Гуржієв, як і багато його кавказьких земляків, любив міцні алкогольні напої. Взагалі здається, що посвячений не так суворо дотримується правил, як сам того вимагає від своїх адептів. А «просвітлений» майстер може померти від нетравлення шлунку після страви з вепрятиною. Аскеза буває доброю, так само як і сп'яніння. Але все це, як я вже казав, тільки транспортні засоби. Хоча вирішити, коли пасує те чи те, дано далеко не кожному.

Наркотик мав для Гурджієва не таке велике значення, принаймні значно менше, ніж для Гакслі, який бачив у мескаліні своєрідну ерзац-релігію. Натомість Гурджієв вважав, що було б добре, якби одного разу на адепта ринув водоспад, затопивши його аж до верхньої межі, це мало показати йому, що є можливим по той бік ступального колеса щоденної рутини. Тоді людині з таким досвідом треба було б десять-двадцять років працювати над собою.

Тобто це та сама методика, як і в Старого з гори[82], але з метафізичними намірами. Інший спосіб використовував абат одного сирійського монастиря, про якого повідомляє Кассіан[83]: він давав послушникам закопати шматок дерева і протягом цілого року щоранку поливати його водою. Це була вправа для терплячості й послуху. -

Отже, дві педагогічні методи? Певна річ, адже кожне вчення має містити більше, ніж одну методику. Школи також є транспортними засобами, які нічого не варті без знання мети. Будь-який доступний для проходження шлях має бути відображенням шляху життєвого.

Сирійський абат знав, що життя суворе, але терпляча вірність приносить винагороду, яка перевершує будь-яку уяву. Його шматок деревини був символом дерева життя або пальми, яка врешті приносить плоди.

Гурджієв рухався в межах того самого топосу, подібного до дао. Проте він хоче показати пальмове дерево зі своїми плодами (…) не як фата морґану під час мандрів у пустелі, не як обіцянку потойбічного життя, а як досяжну мету. Тобто — не імітація, а ініціація.

До речі, навіть фата морґана не висить «у повітрі». В її основі лежить досяжне — справжні пальми, справжні колодязі, справжня оаза. І все набагато гарніше, ніж у з'яві. Мета виявляється недосяжною не тому, що її не існує, а тому, що недостатнє наше сприйняття. Блукання не приносять непохитної істини, а свідчать про недостатність системи, брак інтелекту й інстинкту.

Видимість не позбавлена суті, вона є передбачуваною вказівкою. Справжнє місце розташування оази можна визначити за допомогою приладів. Мандрівник знемагає в пустелі, тому що має або недостатні знання, або недостатню спрагу — тож він не реве «як олень за свіжою водою[84]».

Поки пустеля й оаза відрізняються одна від одної, про достаток годі й говорити. Проте завдяки техніці стане можливим зрошення навіть найпосушливіших пустель. Хоча все це стосується нашої теми тільки побіжно.

Сирійський абат має набагато дальшу мету, ніж Гурджієв, що порівняно з ним має вигляд Симона-чарівника[85] перед апостолами. Але обоє перебувають в пустелі, де кружляють переддвір'ями смерті. Такі наближення мають більшу або меншу вагу.

У зв'язку з цим — одна примітка, яка подібно до примітки про зрошення пустелі слугує ad usum Delphini[86], й саме так слід її розуміти: Знання про переддвір'я або зали чекання не є неважливим. Тут можна довідатися про правильний вихід, а також про виїзд або перехід в інше місце. Таке знання може бути особливо цінним, коли насувається катастрофа. Саме з цієї причини з давніх часів у церемоніях і святкуваннях, під час посвячення, ініціацій та містерій відбувається символічна зустріч смерті й нового народження. За знищеною свідомістю слідує воскресіння; пил перетворюється у блиск. Віряни беруть участь у смерті й поверненні Адоніса; місти[87] підводяться з темряви назустріч елевсинському світлу.

Знищення на всіх рівнях — навіть морально — належить до необхідної послідовності краху й пробудження, як то описали Гаманн і Канне[88] і як то належить пієтистичній сповіді. Знищення і одужання, а також почуття воскресіння після тяжких хвороб.

Повний відчай. Від-чай — це означає, що