Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У словах Микити прозвучало щось нове – це помітно з реакції Лізи.
– Вони що, теж? – запитав у неї Женя.
У відповідь невпевнений кивок.
– Ви про що? – втрутився Данило. – Це залишиться між нами, обіцяю.
Женя бачив, як вагається сестра, і вирішив втрутитися:
– Сама вирішуй. Це не моя таємниця. Вони впевнені, що я нічого не пам'ятаю. Якщо правда спливе, винна будеш ти.
– Не спливе, – запевнив Нік.
– Гаразд, – здалася Ліза, повільно крокуючи туди-сюди. – Ви все правильно розумієте. Адміністрація нашої попередньої школи дійсно замішана в експериментах на людях. Також кілька вчителів, а зараз ми дізнаємося, що не тільки з нашої школи. Ваш фізрук із ними. Він весь урок очей з нас не зводив, намагаючись зрозуміти, чи пам'ятаємо ми щось. Їх так сильно хвилює це питання. Вони, ну, працівники п'ятої школи – вчені й займаються біологічними дослідженнями. З першого класу нас із Женею і ще багатьох дітей накачували їхніми експериментальними препаратами, стежили за реакцією організму, стирали пам'ять. Але до них занадто пізно дійшло, що конкретно мені стерти пам'ять неможливо.
– Усе так серйозно? – без жодної емоції питав Данило.
Ліза кивнула.
– У результаті деяких експериментів виникають побічні ефекти, коли процес незворотній і людина помирає. Таке відбувається нечасто, але було і ще буде, якщо їх не зупинити. Там не тільки діти, але й люди різного віку. Незважаючи на все беззаконня, медицина в них на вищому рівні.
– Як таке можливо? – не розумів Микита. – Просто так помирають люди, а про це ніхто не знає. Чому?
– Усі лікарні міста в їхньому розпорядженні. Ніякі смерті не викликають підозр. Вони провертають що хочуть і без проблем приховують це.
– А що перевіряли на вас? – поцікавилася Даша.
– Мені намагалися підвищити рівень інтелекту штучним шляхом: ідеальна пам'ять, хороша інтуїція і таке інше. В якомусь сенсі в них вийшло. Ну, а в Жені щось з очима.
– Природним шляхом не сформувався, то хоч штучний допоміг, – тихо вирвалося в Данила.
Микита штовхнув його в бік.
– Чуваче, заткнися. Вони до твоїх жартів ще не звикли, зарано.
Брат і сестра зробили вигляд, що не почули ні знущання, ні як зароджується почуття відрази. Допомогло відволіктися запитання Даші:
– З очима? Що?
Пояснити викликався Женя, хоч і складно було описати те, що відбувається. Якщо раніше він думав, що з дитинства має далекозорість, то нещодавно переконався, що це викликано штучно.
– Я ідеально бачу, що написано на тому стенді, – він дивився в іншу частину класу. Був упевнений, що решта не зможуть роздивитися зображення на альбомному аркуші, доки він чітко бачив кожну літеру. – Поблизу я погано бачу, все пливе, тому окуляри доводиться носити.
– Ви типу на читах живете? – запитав Данило.
Жені такий жарт припав до смаку:
– Погано, що не ми їх вибирали.
– У чому сенс так людей катувати? – запитав Микита, постукуючи пальцями по столу. – Коли про це знатимуть усі, їхня лавочка прикриється. Ризиковані люди.
– Які хочуть створити ідеальну людину, – додав Данило. – А невдалий експеримент можна на органи пустити.
– Ти вперше сказав щось розумне, – зауважила Ліза.
– А що стосовно побічних ефектів? – згадала Даша. – Вас це теж може торкнутися?
– Ага. Невідомо, як препарати почнуть діяти через роки. У разі невдачі вони почнуть руйнувати організм.
– Вам допоможуть? – хвилювалася вона. – Ви ж не помрете, допомагаючи цій клятій науці розвиватися?
Замість відповіді на запитання почулося наступне. Від Микити.
– Це можна якось зупинити?
– Сумніваюся, що хтось намагався, – сказав Женя. – Про це мало хто знає, та й мовчання їхнє давно куплене.
– Якщо все так серйозно, достатньо знайти на них компромат і здати владі, – запропонував Микита. – Тим паче якщо це відбувається в лікарні.
– Не тільки, – раптом промовила Ліза. – Ще під лікарнею. Там проходить уся злочинна діяльність. Починається підземелля під школою і закінчується під лікарнею. Будівлі поруч.
– Якось можна потрапити в шкільне підземелля? – Данило хитро смикнув бровами. – Якщо не перешкодити, то хоч напаскудити.
Женя усміхнувся.
– Можемо, але май на увазі: не ми це запропонували.
6
Урок біології Віра Андріївна почала з розв’язання задач з генетики, і поки учні сиділи зі спантеличеними обличчями, вона записувала на дошці необхідний матеріал.
У світлій сорочці з краваткою і класичних штанях вона була схожою на людину вищої посади, ніж звичайний учитель. Довге біляве волосся зібране у високий хвіст, а холодний погляд змушував підкорятися кожного. Перший час усім здавалося, що як вчителька вона буде класна, враховуючи те, що їй самій тільки двадцять два, але через кілька уроків зрозуміли, що вона справжнісінька стерва. І хлопці, які колись задивлялися на її струнку фігуру, незабаром втратили інтерес. Своєю грубістю вона відштовхувала, зате дисципліна була бездоганна. Не рахуючи Данила.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд», після закриття браузера.