Читати книгу - "Опора, Moon Grey"

Кожен з них мав свій власний набір енергій в неосяжнім просторі, який сам в собі: площа має щільність кількісної активності.  Це знову відбувалось. Площа форми мала щільність заповнення і активно заповнювалась кількісно.

Земля-Простір-Вогонь-Вода.

Різноманітне поєднання цих першоелементів відбулось і продовжувало відбуватись.

КВ витав розріджений. Так, він був тією напругою, яка спонсорувала все це дійство і став тим, для чого і був призначений –каталізатором. Він притягувався подіями, які начебто не відбувались явно.

Та, переказуючи спомини, відбувалось вивчення нового. Енергія уваги, яка концентрувалась в однім місці, неодмінно з часом вибухала, якщо її не розділити, не направити та не впорядкувати вчасно, в своєму темпі.

- Гукав? – Час переставляв мить за миттю наче майстерний фокусник рухав перекинуті стакани з м’ячиком, якого там і не було.

- Та нє, але раз ти вже тут, - КВ майнув навколо Часу і захоплено спостерігав за дійством, - як ти оце все зібгав у купу та переставляєш, а воно все навколо тебе?

- Бо це мій світ. Що хочу і як хочу представляю.

- Авжеж, авжеж. – КВ майнув знову навколо Часу. Все розтануло і порожнеча очікування постала всією грузною величчю в просторі.

- Бляха, яка ти завелика та тісна. – КВ наче його спеленали, вовтузився в цій структурі очікування.

- Клятий лабіринт Мінотавру.- Зітхнув Час і заполонив водночас минулим, нинішнім та майбутнім кожну шпарину. – Не люблю цієї своєї моделі.

- Ой, не роби мені нерви. – Позіхнула Порожнеча і кивнула до КВ, - думай давай, куди і що розділити.

- Та що думати, вже все було. Пн, Пд, Зх, Сх… День, Ніч, Вечір, Світанок, Ранок…

- Не пропускай назви. Все має бути послідовно. – Застережив його Час.

- Тобі легко казати, - огризнувсь КВ, - сам зроби.

- Моя справа йти, а твоя робити. Це ж ти там хотів розлогості, різномаїття, бо сам не розумів, що ти і є цим самим різномаїттям.

- Так-так!- Очікування аж звелось вкупу та стисло все назовні і накрило туманом увесь внутрішній та зовнішній простір.

- Та не тисни ти так! – Зарепетував КВ.

Очікування злісно цицнуло на КВ та гукнуло:

- Ти ж в нас особливий, але ж тобі потрібно було таке як ти, але щоб воно бачило тебе та показало тобі тебе ж. Тьху. Дурень. Самого себе потрібно було спостерігати і по власним відчуттям орієнтуватись та….

- ТА НЕМАЄ В МЕНЕ НІ ВІДЧУТТІВ, НІ ПОЧУТТІВ! – Визвірився КВ на Очікування.

- Ого.  А мені здається, що є, тіко якесь некероване. – Очікування відступило, помахало відразливо від коливань непроявленого , бо неусвідомленого гніву і додало, - ти сам не знаєш свою силу? То ти тому все руйнуєш щоразу, бо не маєш плану, тобто «Типика»?

- Так. Можливо тому. – Не здававсь КВ у впертості пошуку сил опори та джерела ззовні. -  Я ж не знав, що це отак повернеться.

- Ніхто не знав. Але ж це трапилось. Бляха, ти сколотив Всесвіт маючи увесь набір першоелементів і просрав це все, бо не мав плану? – Час застогнав.

- Нє, ну я тепер розумію, що є інші світи і всі вони мої, але вони різні, мінливі.

- Вони – живі люди були. З ними не можна так. Вони тебе знищили.

- Але вони належать мені. – КВ замовк. Очікування чекало визначення. І КВ додав, - хоча вони і належать мені та неналежать водночас.

- Звав? – Час підняв сонне обличчя з руки на яку обперся дрімаючи, поки в безладі енергій наче в Поттеріані серед лабіринту рухомих сходів, вирішувався вибір.

- Та ну тебе. Спи. – Очікування жестом «рука-лице» виразив весь свій розпач та іспанський сором за КВ.

- Я не можу спати. Я дрімаю. – Час, потягнувшись, крекнув. – Я в тобі, Очікуванні, і мене зараз добіса, я так покраяний та накладений сам на себе і в різних проявах, через КВ,- він тицьнув в Космічного Вітра пальцем, -  що досі не можу визначити одночасний потік миті.

- Та шо я… - Вітер хотів щось сказати, але Час його перебив:

- Самих календарів до вибуху, згадай скільки твої люди наплодили? Кожен в своєму часі жив. А мені? Як воно мені було все це синхронізувати? Я розривався між отими перетрухами.

- Не кіпішуй.

Але Час вже завівся і годі було його спинити:

- «Не кіпішуй?!» Глянь на себе! Ти ж хотів «піди туди не знаю куди, принеси те, не знаю що». Сам себе послав до себе. Уявив, що ти і є оте чуже воно. А воно не ти! Твій світ обмежений тільки твоїм світом. Все, що не твоє- вже чуже! І воно має свою енергію оспротиву чи опору, якою і дало тобі по зубах, еге ж?

- Я вже це побачив. – КВ чекав, поки Час вивільниться.

- Побачив? Тож бо й воно, що ти тільки «побачив» , - Час аж зпінився, - але ж не відчув?!

Він кліпнув і в цю мить, коли кліпок розпочавсь, заплющивсь, і почав розплющуватись -  час на мить  увесь зупинився.

- Не відчув. – КВ зронив ці слова в Порожнечу. – Я тільки енергія Дитини, яка хоче пізнати свій світ.

Він, нарешті, визначив себе.  

- Коли ти вже обісрався, дорога, дитино, то дай іншим прибрати за тобою, тим, хто вміє доглядати. В цім немає нічого поганого. Жодного сорому. Це тільки ролі та робота. Добраніч. – Порожнеча позіхнула.

- Час пішов. – Розкрив очі Час і десь дівся в своїх справах, але відлуння того, що він буркотів Порожнечі, досягло КВ. – Тільки не кажи йому, що пізніше, навчившись спостерігати він сам і прибиратиме за собою. Не зрозуміє. Він увесь в мені шукає інших, ззовні, тих, хто зробить його життя прекрасним, як він того хоче.

- Чекун? – Порожнеча видихнула розчарування.

- Чекун. – Запевнив Час. – Він мене втрачає. Але нічого, історія почнеться знову. Невперше.

А КВ почав знову спостерігати еволюцію Всесвіту. Втрачене людство не викликало в нього почуттів, емоцій. Хоча мало б. Та цього не сталось. Часи історій накладались знову одне на одного і людство відроджувалось, сягало певного розвитку, кожен в своєму часі. Складали легенди та додумували міфи, плели історії, писали писання, намагаючись згадати минуле, яке текло поруч та створити майбутнє, яке вже було.