Читати книгу - "Опора, Moon Grey"

Валерій аж вкляк. Вона навіть ім’я йому те саме дала! Це могутня сила, вгадати отак ім’я. Що ж це за жінка?

-             Дитя буде спати…. – тихенько заспівав Валерій.

Жінка зупинилась і прислухалась. Вона тільки притисла малого до грудей сильніше і не виказала жодного страху. Наче чекала на когось чи щось подібне.

-             Любий?

-             Ні, я не він.

-             Хто тут? Приходь учора.

-             Це не спрацює, бо я не маю злого наміру.

-             То хто ти?

-             Я його колишній побратим. Твого сина. Вірніше його минулого…- Валерій запнувся, що отак все вивалив перед звичайною жінкою. Чи все ж таки вона не злякається?

-             А, зрозуміла. Мені снивсь хтось, хто повинен прийти. Воїн. Який втратив шлях.

-             Так, - зрадів Валерій, -це я був.

-             То як я тобі дорогу покажу? Що я можу зробити для тебе?

-             Мені потрібно ДНК твого сина. Щоб на місце призначення донести. Хоча я не знаю, як я це візьму.

-             Я знаю. Почекай до ранку, я його купати буду, зараз не хочу будити. Воду на землю виллю, та вийде хмаркою потім та поженеш її куди тобі потрібно.

-             Це тривалий процес.

-             Авжеж, а ти думав, що легко буде?

-             Думав. Але розкажи мені, хто ти?

Жінка поклала малого в ліжко. Укрила. Повернулась до столу, присіла і просто в простір почала говорити.

-             Колись я була малою. Мені наснився сон, що буде син і назвати його Романом треба. Мені самій тоді було 12 років. Але я запам’ятала це. Потім снились ще сни. Я їх записую. Знала, що чоловіка буде з духом воїна на момент народження сина. І також в сні чула голос, що прийде воїн, який втратив шлях. Але я думала, що це мій чоловік.

-             Ні, його тут немає. Я не знаю що це означає. Думаю, він живий.  Але як ти мене чуєш?

-             Не знаю. Я наче з собою розмовляю. От фантазую, придумую, я твій голос не чую. Це наче думка, розумієш?

-             А, он воно як відбувається. Так. Коли слова звучать не ті, що я бажаю за секунду до, то тоді я і розумію, що це хтось інший тут є.

-             І часто так?

-             Ні, не часто, добре, що не часто. – Жінка зітхнула, - але може і погано, бо я чекаю на те, що чоловік прийде.

-             Я можу сказати тільки одне, що зараз він точно не зможе прийти. Деякий час. Такі порядки. – Валерій не смів сказати про те, що відбувалось, бо це таємність. Хто зна, хто тут вуха свої розставив.

Вони ще гомоніли деякий час, а потім жінка заснула. Валерій охороняв їхній сон. Він же Ангел Охоронець. І зараз така роль, хоч і не свого підопічного, але охорона.

Він вже взнав там, в човні, що не слід поспішати. Знав, що все йде своїм плином. Що в кожного свій час. Інформація інсайту одного тут же розповсюджувалась на всих, хто мав ідентичні електромагнітні поля.

Вранці жінка покупала малого. Вилила воду під яблуньку. Спрагла земля всотала воду. Валерій миттю ковзнув під землю, слідом за водою. Він тиснув і підштовхував вологу, вважаючи, що та зараз під землею полине…. А її всотала яблунька.

-             Халепа. – Валерій повернувсь в будинок. – Воду яблунька випила. Як я можу ще…

-             Стривай! Волоссячко. Не слід по вітру це нести, але ти ж не вітер?

-             Ні. Я зрозумів! Кидай волосинку, я підхоплю виром енергії та понесу її до місця призначення.

Дух  крутивсь як шалений не даючи волосинці впасти.

Здалеку помітив пласке енергетичне поле. Він піднявся вище нього і став опускатись на самісінький центр площі. Він стишив хід обертів. Потім майже зупинивсь.

 Волосинка лягла в центр поля і враз воно стало густим. Миттю рвонули в усі боки імпульси енергії  від кожної душі- наче величезна куля нависла над Землею і в цю мить військо запорізьке, ЗСУ, посунули на ворога, на росіян, знищуючи їх вщент.
Даринка взяла в руки вогонь пари Андрія та Віри, імпульсом послала його в епіцентр кулі. Валерій та Коста створили обіймами свій вогонь кохання. Світлана тримала волосинку Романа, а та сяяла наче перо жар-птиці і потужне сяйво нездійсненої колись любові відкрилось.

Три любові зійшлись в одну силу і вихром закрутило кулю так, що та вибухнула новим всесвітом в усі боки. Енергія вибуху наділила енергією життя всі втрачені колись світи.

Вир, що вів прямісінько до «Спаленого шляху» отримав  величезну порцію світла і знову згорів дотла.

P.S. на жаль, я не можу вставити  таблицю-алгоритм, бо відсутня підтримка вставки малюнків з будь-якими кодами. 

Кінець