Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Продавщиці Зоя і Клав а цього дня в кіно поспішали. Вони були нафарбовані й чепурні.
— Картина буде дуже цікава, — казала Клава. — «Саджанці» називається. Це про яблуні й про огірки.
— Сама ти про огірки! — казала Зоя. — Це про бандитів, яких до в'язниці саджають.
Вони вивісили «Пішли на базу» і звеліли Маші магазин зачиняти.
Маша і Ігор Ігорович магазин зачинили і на склад проникли, поки комірник Поросьонков двір підмітав і гримкотів своїм фартухом.
Цього разу Маша взяла з собою кишеньковий радіоприймач, щоб не заснути.
Вони його увімкнули й слухали «Останні вісті», «Прогноз погоди на завтра», «Зустріч з піснею», «Передачу для батьків», «Вечірню казку», «Із залу суду», «Театр біля мікрофона», «Прогноз погоди на завтра», «Сьогодні в світі», «Прогноз погоди на завтра», «Для тих, хто не спить», «Для будівників БАМу», «Прогноз погоди на завтра».
І от почувся шум мотора, яскраво засвітили фари в усі шпарини складських воріт. Під'їхала машина. Двері відчинились, і увійшов чоловік.
Він заходився вантажити ящики у кузов грузовика.
— Дочекались! — сказав Ігор Ігорович. — Викрадач прибув. Зараз ми його викриємо.
— Не треба його викривати, — відказала Маша. — Давайте ми разом з ящиками повантажимось. Ми тоді всіх разом візьмемо.
Тільки-но чоловік наступний ящик поніс, вони із воріт вислизнули. А коли чоловік ворота зачинив і до кабіни пішов сідати, вони в кузов хутко видряпались.
Машина рушила.
Було дуже холодно. І їхали вони дуже довго.
І нарешті, коли вже світало, вони кудись приїхали. Тільки вони з Ігорем Ігоровичем ніяк підвестись не могли. Бо у них руки й ноги від холоду ледве рухались.
Чоловік почав машину розвантажувати. Ігор Ігорович підвівся нарешті, взяв у руки пакет з попсованими яблуками, підняв його над головою і каже водієві-розкрадачу:
— Руки вгору! Ваша гра скінчилась! Ми вас викрили!
Водій руки підняв і відповідає:
— При чому тут я? Я лише шофер. Зі мною експедитор є. Він за товари в кузові відповідає. Ви його викривайте!
— Кличте його сюди! — наказує Ігор Ігорович.
— Товаришу Баранкін! — гукає шофер. — Ідіть сюди. Вас викривати будуть.
Товариш Баранкін підійшов і позирає. Ігор Ігорович йому каже:
— Руки вгору! Ваша гра скінчилась! Ми вас викрили!
Товариш Баранкін руки вгору підняв і відповідає:
— Цікаве кіно: чому це мене? Зачекайте, не кидайтесь вашою кислятиною. Я вам один документ покажу.
— Показуйте! — дозволив Ігор Ігорович.
Експедитор товариш Баранкін папірець простягнув:
— Бачите, це наряд на одержання овоче-фруктів у магазині на вулиці Гашека.
— Бачу. То й що?
— Ви нам своїми нарядами очей не затуманюйте! — суворо мовила Маша.
— Я вам не панночка нарядами очі затуманювати. У мене наряд є, я товар одержую. А підпис під нарядом директора нашого сільпо товариша Косогорова.
Ігор Ігорович суворо так гримає:
— Все ясно, хто головний заводіяка! Ведіть сюди вашого товариша Косогорова. Будемо його допитувати.
Збігали за товаришем Косогоровим. Тепер уже троє стоять перед грізним Ігорем Ігоровичем з піднятими руками.
Товариш Косогоров мирно так благає:
— Знаєте що. Навіщо ви нас тут викриваєте, на вулиці? Ходімо до мене в хату. Дружина чаю приготує. Поснідаємо.
Ігор Ігорович на Машу глянув. Вона сказала:
— Гаразд. Ходімо. Тільки не надумайте втікати. Ми вас з-під землі дістанемо.
Вони зайшли в хату товариша Косогорова. Світла така хата, з квітами і навіть з канаркою. Навіть не вірилось, що злочинці такі затишні бувають. Напевно, товариш Косогоров добре замаскувався.
Сіли пити чай.
Товариш Косогоров запитує:
— Які претензії ви до нас маєте?
— Ось, які, — відповіла Маша. — До магазину на вулиці Гашека надходять банани і яблука. А покупці їх не бачать ані першого дня, ані наступного. Бо вони щезають у невідомому напрямку. Хтось щоночі їх викрадає.
Товариш Косогоров усе пильно вислухав і каже:
— Можна, я поставлю роз'яснювальні запитання?
— Можна, будь ласка. Тільки це вас не врятує.
— Ви бачили, в якому вигляді надходять яблука?
— В якому?
— В такому, що ними лише в театрі у поганих акторів кидати добре. Дайте мені ваш пакет з кислятиною.
— Який ви хитрий! — каже Маша. — Ви нас роззброїти хочете.
— Я вас пригостити хочу.
— Ні, не треба нас пригощати, — каже Маша. — Тут на весь пакет лише три яблука гарні. Решта чорні.
— То хто ж у місті такі яблука купуватиме? — запитує товариш Косогоров. — Може, й добре, що вони зникають?
— Може, й добре. А хто в селі такі яблука купуватиме? Кому вони потрібні?
Тут товариш Косогоров загукав:
— Вась! Вась! Вась!
З-під лави маленьке козеня вихопилось. Косогоров дав йому гниленьке яблуко. Козеня вмить з'їло те яблуко.
— Ходімо далі, — запропонував Косогоров. Він узяв пакет і вийшов у двір. А там кого лише немає. І кури, і гуси, і кролики, і телятко. Як угледіли вони попсовані яблука, як зраділи. Так і кинулись до них.
— Все зрозуміло? — запитує товариш начальник сільпо. — Звичайно, це неправильно, але погані, яблука сільській місцевості можна постачати, їм є застосування. Зате наші робітники ще
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «25 професій Маші Філіпенко», після закриття браузера.