Читати книгу - "Судді уночі, Антоніо Буеро Вальєхо"

ДОН ХОРХЕ: Яким чудовим є Провидіння! Завжди знає, як зі зла добути добро.

ХУАН ЛУЇС: Ви говорите про тероризм?

ДОН ХОРХЕ: Ця бридка виразка може віднадити мовчазну більшість ув’язуватися в ще більші катастрофи. А це з часом нас не тільки не зруйнує, а навіть зміцнить.

КРІСТІНА: Той поліцай вас обдурив. І в цьому обмані ти прожила половину життя. (Хулія, готова розплакатись, опускає голову і хапається за руку подруги). Отак-от!..

ДОН ХОРХЕ: Гроші світу єднаються, Паласіосе. І це єднання створить добробут для всіх. Але в деяких країнах певна нестабільність... радше мнима, ніж справжня... може бути вигідною. Як ви гадаєте? Можливо, я помиляюсь; я не політик.

ХУАН ЛУЇС: Як політик я вважаю, що коли резонансні замахи на високопосадовців продовжаться, то це врешті може призвести до державного перевороту. А це, либонь, зачепить інтереси багатьох, зокрема і компанії Інделекса... (Дон Хорхе тим часом встає і, спершись на край стола, з усмішкою курить).

ДОН ХОРХЕ: Ви нас недооцінюєте. При демократії чи при автократії — без нас обійтися важко.

КРІСТІНА: Ти на порозі важливих рішень, Хуліє... Я дам тобі один журнал, де розказано частину «політичної» історії твого чоловіка.

ХУАН ЛУЇС: Мені, колишньому міністру, це би дорого обійшлося.

КРІСТІНА: Ти знала, що вже під час навчання в університеті він був урвиголовою і хапався за пістолет?

[ХУЛІЯ: Боже мій!]

ДОН ХОРХЕ (сміється і поблажливо плескає Хуана Луїса по плечу): Людина з вашою біографією також дасть собі ради!

КРІСТІНА: А його оборудки... Ти не можеш не знати про деякі з них.

[ХУЛІЯ: На жаль, ні].

ХУАН ЛУЇС: [На жаль, ні]. Для деяких правих я є зрадником.

ДОН ХОРХЕ: У найгіршому разі ви завжди можете виїхати за кордон.

КРІСТІНА: Ти знаєш, що Хуан Луїс тримає багато грошей в швейцарських банках?

ХУЛІЯ (опускає голову): Так.

ДОН ХОРХЕ: Наша компанія приберегла би для вас добру посаду. Але не думаю, що наближається якийсь державний переворот. (Хуан Луїс опускає очі і розмірковує).

КРІСТІНА: Хуліє, це неподобство тебе також зачіпає... [Наша кав’ярня.

ХУЛІЯ: Я стомилася.] (Сідає на канапу кафе).

ХУАН ЛУЇС: У парламенті не сумніваються, що серйозні замахи продовжуватимуться.

ДОН ХОРХЕ: Я бачу, що ви стурбований. Ви боїтеся за самого себе?

ХУАН ЛУЇС (усміхається): Ніхто не застрахований від кулі, так само як від наклепів. Та передусім я боюся за свою батьківщину. Ще одна диктатура...

ДОН ХОРХЕ: Скільки їх довелося пережити! І навіть співпрацювати з ними, як ви добре знаєте.

ХУАН ЛУЇС: Якби всі громадяни, які підозрюють, що готується якийсь теракт, негайно повідомляли би...

ДОН ХОРХЕ: Звісно, допомога громадян була би дуже помічною. Та люди думають, і не без підстав, що такі справи належать до компетенції поліції.

КРІСТІНА (надпивши із чашки): Якщо ти хочеш поправити своє життя і [повернути собі радість], то мусиш розлучитися з Хуаном Луїсом.

[ХУЛІЯ: Я не люблю іншого чоловіка.

КРІСТІНА: А хто про це говорить, міщаночко? Ти нікого не любиш. Навіть мене. Я тобі не дорікаю, але це твоє горе.

ХУЛІЯ: Можливо, невигойне.

КРІСТІНА: Полюбити ніколи не пізно.] (Хулія кривиться і п’є).

ДОН ХОРХЕ (який знову дивився у розгорнутий атлас): Гаразд. Приведіть того чоловіка в понеділок. Як поживає ваша дружина?

ХУАН ЛУЇС: Чудово, дякую. (Підходить до бокового виходу). Двадцять другого числа ми чекаємо вас на річниці нашого шлюбу.

ДОН ХОРХЕ: Я обов’язково прийду.

ХУАН ЛУЇС (збирається вийти і затримується, сміючись): Звісно, ми не говорили про можливе джерело цих замахів... Є декілька гіпотез. (Вони переглядаються).

ДОН ХОРХЕ: Так. Є декілька гіпотез... Я вас проведу.

ХУАН ЛУЇС: Не завдавайте собі клопоту.

ДОН ХОРХЕ: Як не провести майбутнього члена правління! (Обоє виходять, сміючись, у праву кулісу. У тому куті залягає темрява).

ХУЛІЯ: Я хвора, Тіно. Знаю, що в мене немає майбутнього, бо бачу лише минуле: усе життя я страждала через одну брехню.

КРІСТІНА: [Тепер ти знаєш, що] винним був рядовий поліцейський і не повинна дозволити, аби така тварюка взяла над тобою гору. [Плюнь на минуле і дивися вперед!]

ХУЛІЯ (замислено): Знаєш, а ця тварюка тут.

КРІСТІНА: В Мадриді?

ХУЛІЯ: Ми вчора бачили його у цій самій кав’ярні. Він уже не поліцейський і хоче, аби Хуан Луїс допоміг йому в якихось переговорах... Він напрочуд поштиво привітався зі мною [, навіть проявив розкаяння]... То була злощасна випадковість. (З печальним зітханням ховає обличчя в долонях).

КРІСТІНА: Пам’ятаєш його ім’я? Можливо, я могла би щось про нього розвідати...

ХУЛІЯ: Його звуть Хінес Пардо.

КРІСТІНА: Я не забуду. (Коротка пауза).

[ХУЛІЯ: Тіно, я забагато про все це думаю. Наче це допіру сталося. Це дуже шкідливо для здоров’я?

КРІСТІНА: Що саме?

ХУЛІЯ: Ми в кав’ярні. Справді минули роки?

КРІСТІНА (усміхається): Понад двадцять.] (Хулія розсіяно дивиться ліворуч. Раптом стискає руку своєї подруги).

ХУЛІЯ: [Допоможи мені,] Тіно!

КРІСТІНА: Що з тобою?

ХУЛІЯ: Глянь на той силует у вікні. Тобі не здається, що це Фермін? Чи я збожеволіла?

КРІСТІНА (спершу подивившись): Ні. Ти просто дуже хочеш перекреслити свої роки страждань. Заспокойся. З ним ти вже не поговориш; але принаймні ти зрозуміла, що він не робив того, що ти думала.

ХУЛІЯ: Тіно, нічого я не зрозуміла! Я досі не знаю, чи той поліцейський збрехав.

КРІСТІНА: Нам завжди важко визнати довготривалу помилку, бо ми боїмося, що розставшись із нею, ми перестанемо бути тими, ким були. Проте наважитися на зміни є початком зцілення. Не сумнівайся..

ХУЛІЯ: Тепер я вже точно не повинна вертатися в цю кав’ярню.

КРІСТІНА: Чому ні?

ХУЛІЯ (насмішкувато): Мені не варто жартувати з моєю бідною розстроєною головою... Одного дня мені могло б привидітися, що він сюди заходить.

КРІСТІНА (зі сміхом): Тоді [я призначаю себе твоїм шефом і] наказую не повертатись.

ХУЛІЯ (сміється): Слухаюсь!

КРІСТІНА: Ось такою я й хочу тебе бачити! Навчися сміятись із самої себе і ніхто не зможе тебе здолати.

ХУЛІЯ (сміючись дещо істерично): Я спробую! Присягаюсь! Ох!.. Я почуваюсь краще. Легко...

КРІСТІНА: Як пір’їнка?

ХУЛІЯ (зі сміхом): Як саме повітря! (Обидві сміються. Тим часом на авансцені ліворуч з’являється Хуан Луїс. Крістіна його бачить і стає серйозною. Хулія повертає голову і лякається).

ХУАН ЛУЇС: Мені шкода переривати такі веселощі, але можемо їх продовжити. Повечеряєш з нами, Крістіно?

ХУЛІЯ (холодно):