Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

Ріхтер фон Варретт

Дивні видалися у мене останні дні. Коли в мою кімнату в Академії увірвався Мікель, і повідомив, що нарешті знайшов відьму, я не повірив. Втім, дарма. Варто було лише придивитися до нього, і можна було зрозуміти: справа всього його життя зрушила з місця. Очі гарячково блищать, а руки не знають, за що вхопитися. Фанатик одним словом, що скажеш. Але ось що і мені доведеться брати участь у всьому цьому, я навіть не підозрював. Коли мене встигли вплутати у всю цю тяганину з травами та зіллями? Мене, бойового дракона! Ох, Мікель, тільки на знак нашої дружби.

І що тепер? Я опинився в її будинку, де нас зустріла відьмочка невисокого зросту, з довгим чорним волоссям і колючим поглядом зелених очей. Вона до речі, виявилася не лише дуже симпатичною, а й дуже дивною.

Лише один день я провів у її домі, а вже помітив купу дивацтва. Вона постійно з кимось спілкується. Можливо, так позначається життя на самоті? До речі, треба було б дізнатися, чому вона тут сама. Де поділися всі Віндори?

А коли учора ввечері я йшов до своєї кімнати, то почув цікаву розмову. Хоча як розмову. Відьмочка задавала питання, і враховуючи, що в кімнаті вона була сама, то відповідей на них вона не отримала.

А ще я не розумію, що діється з її магією? З перших хвилин перебування в її будинку, я спостерігав за нею, її аурою та резервом. Хоча основне було приховане безліччю амулетів, які я запримітив на ній, але все ж встиг оцінити її різнобарвну ауру, що переливалася усіма можливими кольорами. Такого я ще не бачив ні в кого. Це може означати лише одне, вона може розвинути будь-які здібності. Але судячи з резерву – маг вона посередній, такий тільки основи магії освоїть.

А ось те, що вона показала, під час підписання договору взагалі опису не підлягає. На таку магію потрібний резерв, який у неї абсолютно порожній. Як це може бути? Чим довше я перебуваю в цьому будинку, тим більше виникає запитань. І тим більше я хочу розгадати загадку на ім'я Аріелла Віндор.

Сьогодні вранці Арія взагалі здивувала. У мене склалося враження, що вона забула про мене. А як інакше описати її здивування, коли я з’явився у вітальні? Добре, що хоч встиг її підхопити порталом, а то прийшлося б лікувати відьмочку. А потім вона сховалася від мене до самого обіду у своєму кабінеті.

І лише на обіді мені вдалося її зловити, і дізнатися про її справу. Яка до речі виявилася досить непростою. Схоже дівчина побоювалася відкривати мені свою таємницю, тому і не поспішала з розмовою.

Я міг уявити, що завгодно, але не те, що виявилося насправді. Мандрівниця світами! Це просто неймовірно! Як і неймовірні тварини, з якими ще треба буде розібратися. Ну що ж, добре що у мене є час на все. Що ж Мікель, ти мені організував цікаву відпустку.

***

Я спустився у вітальню. Арія вже закінчувала сніданок. Сьогодні вона одягла чорний костюм, невелика шкіряна сумка була перекинута через плече, а на поясі, ух, чого там тільки не було. Кинджал, лопатка, амулети, флакончики із зіллями та димова шашка.

– А димова шашка тобі навіщо? – здивувавшись, запитав її.

– Мені так спокійніше.

Ну що ж. Дивний вибір для відьми, хоча про що я кажу, для мене поки що всі її вчинки одна велика дивина.

Я зробив собі каву і сів снідати. Арія займалася приготуваннями, і на мене уваги зовсім не звертала. Вона перебирала речі у своїй сумці, й раз у раз поглядала на куток столу, ніби там хтось був. Я вже перейшов на всі види магічного зору (а їх у мене більше ніж у звичайних магів чи драконів) але так нічого і не побачив.

Якби на моєму місці був хтось інший, давно б вже злякався, ще під час обговорення того доісторичного звіра. А якщо до такого звіра на додаток божевільна відьмочка, то коктельчик виходить ще той. Але фон Варретти ніколи не відступають, інакше я б не став найкращим бойовим драконом у королівстві.

– Ви закінчили? – голос Арії вивів мене із задуму.

І знову це «ви». Так мені хотілося щоб вона назвала мене на «ти», а ще краще на ім’я. Чомусь таке звернення викликало всередині мене якесь протиріччя.

– Так, – я покрутив у руках чашку з-під кави, яку перемив уже втретє, і поставив її на полицю.

Це «ви» виводить мене з рівноваги, вона створює дистанцію між нами, яку я волів би скоротити.

– Ходімо? – поцікавився я.

– Так. А речі? – Арія оглянула мене з ніг до голови.

– Зброя та магія при мені. Далеко йти?

– Ні, тут поряд, – повідомила відьмочка і попрямувала на другий поверх.

Хм, забула щось? Я вирішив зачекати внизу.

– Довго там стоятимете? – поцікавилася Арія, перевішуючись через поруччя з другого поверху.

– Невже все набагато цікавіше, і нам навіть із дому виходити не треба? – здивувався я, піднімаючись за дівчиною.

– Вхід там, – Арія показала на одні із дверей ліворуч від сходів.

А вона вміє дивувати. Ніколи не думав, що портал до іншого виміру можна облаштувати у себе в будинку. І схоже він у одній із замкнених кімнат, про які згадувала дівчина.

Арія щось шепотіла, мабуть знімаючи захист, провернула ключ у замку, і відчинила двері, за якими була заграва порталу.