Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

«Хоч, схоже, що незабаром дар точно стане міфом, якщо я не покваплюся обзавестися чоловіком до своїх двадцяти п’яти».

«Знову розкисаєш, а ну припини. Знайдемо ми тобі чоловіка», – відізвався Ур.

– Не хвилюйся, я пам’ятаю пункт договору про нерозголошення. Отже, трипатони мешкають у паралельному світі. Що ще тобі про них відомо? – дракон серйозно взявся до справи. Виявляється похитнути його рівновагу не так і легко.

– Проявів їх магії я не помітила, але це не означає, що її у них немає. Вони непогано регенерують. Найнебезпечнішими є їх пазурі. На вигляд їх передні лапи короткі, але ту лапу , що з пазурами, вони витягують на досить велику відстань. Пазурі не просто отруйні, кожна рана залишає свій слід не лише на фізичному тілі, а й на астральному.

– Він руйнує ауру? – черговий подив на обличчі льодяника.

– Так. А ще на пазурях є отрута, яка гальмує рефлекси.

– Що за отрута?

– Вид не скажу, але вона має дуже швидку дію: рана німіє, рефлекси сповільнюються, далі приходить апатія і врешті... – почала розповідати і подивилася на дракона. Він вивчав мене своїм пильним поглядом, знову я промовила зайвого!

– Цікаво, – протягнув дракон, оцінюючи картинку з книги. – Потрібно все обдумати.

«А ящір справу каже, Арішка. Спочатку треба вивчити, а не лізти на рожен!»

«Пізно вже повчати. Знаю, що сама винна. Тепер буду розраховуватися за свою помилку».

«Досить дорого вона тобі обходиться».

____________________________

Сьогодні візуалізація вітальні, на диванчику якої Ріхтер та Арія читали книгу про трипатонів.