Читати книгу - "Відродження-4, Кулик Степан"

— Ясени, ясени,

Бачу вас за селом край дороги,

Бачу вас у красі,

Коли світиться ранок в росі.

Ви приходите в сни,

Як дитинство моє босоноге,

Ви приходите в сни,

Кучеряві мої ясени.

— Добре. Продовжуй у тому ж дусі…

— Довго?

— Поки чудовисько не прийде.

— Гей! Я приманка, чи що? — насупилася дівчина.

— Точно. Смачна та апетитна. А я — той, хто цьому Злобі апетит зіпсує. Все… Не відволікайся. Чим раніше воно припреться тебе їсти, тим швидше повернемося. Набридло комарів годувати… І жалібніше, жалібніше…

— Ой, летіли дикі гуси,

Ой летіли у неділю дощову.

Впало пір'я на подвір'я,

Закотилось, як повір'я, у траву.

Ой, летіли дикі гуси,

Ой, летіли дикі гуси через ліс.

Не кажи своїй подрузі,

Хто тобі корали зоряні приніс…

Сашка самовіддано виводила пісню, а я сів під деревом. Перед боєм треба відпочити.

Чому я такий спокійний і самовпевнений? А завдяки Рамідору. Тому що з його оповідання я вловив головне: Потвора не просто створена магами стародавніх віків, а й сама атакує магією. Через що його й ніхто вбити не міг. Навіть чоловік Ленгли — найкращий мисливець графства. Побачити чудовисько, доки воно цього не хоче, неможливо. А перший погляд викликає такий жах, що жертва ціпеніє. Причому так, що залишається нерухомою, навіть якщо її жеруть живцем.

Але тут і зараз на Злобу чекав сюрприз.

Оскільки спів забивав усі лісові звуки, я максимально задіяв зір. Вдивлявся в кожне ворушіння кущів, що оточували галявину. Складність була ще й у тому, що я гадки не мав, як потвора виглядає… На жаль, з тих, хто міг би його описати, не вижив ніхто, а ті — кому пощастило втекти — тільки розводили руками та очі витріщали, видаючи при цьому безглузде мукання, бекання та інші аналогічні звуки. Ніхто не пам'ятав навіть як воно пересувалося — навкарачки, як тварина, чи по-людськи, на задніх лапах.

Відповідно, доводилося нишпорити поглядом на всіх приблизних рівнях, від півметра і вище.

Але Злоба сам дав про себе знати.

Обірвавши пісню на півслові, Сашка видала жалібний писк, наче їй палець прищемили, і замовкла. Глянувши на неї, я побачив біле, як крейда обличчя, і скляні очі — що витріщалися кудись лівіше. Приблизно у той бік, звідки ми прийшли.

Ось, значить, як це працює… Гаразд, не порушуватимемо традиції. Я встав на ноги, повернувся в бік, передбачуваного наближення чудовиська, потім відкрив рота, витріщив очі і завмер. У шкільні роки така гра була — «Море хвилюється». Суть у тому, щоб завмерти за командою на момент руху. Перемагав той, хто міг стояти не ворухнувшись, довше за інших. Я вигравав досить часто. Тож зобразити статую зміг.

Хвилин три нічого не відбувалося, мабуть, монстр хотів переконатися, що магія спрацювала ...

До речі, це ще більше переконало мене в тому, що саме чудовисько не таке вже й небезпечне. Великий хижак, впевнений у своїй силі, не крутиться довкола здобичі, а атакує відразу. Принаймні так було написано в книзі «Хижаки», яку я свого часу зачитав до дірок.

Тому, коли гілки чагарника розсунулися, і на галявину вибралося істота, що найбільше нагадувала дитячі вироби з каштанів — величезний бурдюк на шести ніжках, увінчаний круглим і лисим черепом на довгій і худій шиї. Голову можна було б порівняти з яйцем, якщо б її не густо покривали бородавчасті відростки.

А ще Злоба не мав рота. Череп буквально розкривався впоперек, демонструючи два ряди дрібних зубів, між якими мелькав роздвоєний зміїний язик.

Загалом, виріб давніх чарівників зовсім не вражав. Щось таке можна було склепати нашвидкуруч від нічого робити. І, одразу ж викинути, як сміття. А воно, бач, живучим виявилося. Навіть творців пережило.

Відсутність іклів теж працювала на припущення, що небезпечною істотою стала лише завдяки специфічному вмінню лякати практично насмерть.

Хоча, ні, це було б надто просто. Заціпеніння від страху, не параліч, тож мало б відпустити, коли тебе почнуть жерти. Біль ще той стимулятор... А от якщо воно до тимчасового паралічу, потім додає ще якесь знерухомлення. Наприклад, вводячи зі слиною в кров жертви якусь речовину, що викликає згаданий параліч. Як зміїна отрута… Ось тоді реально без шансів.

А це означає, що близько підпускати його не варто. І бути обережним починаючи з відстані плювка.

«Злоба. Бос локації «Ліс біля села Болотяні мохи». Рівень 1679. ХП "10"

В сенсі? Я не зрозумів? Це жарт чи друкарська помилка?

Якщо друкарська помилка, то в першій чи другій цифрі?

Ну, не може істота з таким неймовірним рівнем мати лише «десятку» життя! Я тут недавно на горобця подивився. Так у того й то «23» хітпойнтів було.