Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Життя потрохи почало налагоджуватися. Мама стала більш приязною з Алексом.

Алекс все ще насторожений щодо мами, але вони стали ближчі. Навіть посміхаються один одному і жартують.

На жаль, Алекса зараз я бачу рідко. Весь вільний час він проводить тренуючись з командою. Гра наближається все ближче.

Макс став якимось смиканим, нервовим. Гарчить майже на всіх. У нього не можна нічого запитати про гру, якщо не хочеш почути грубу відповідь. Тільки з Наталі він більш приязний. Проте з  подругою також говорить тільки про гру, але прислухається до її думок, хоч вона в цьому не розуміється, але брат робить вигляд щирого задоволення її коментарями.

Тож сьогодні в мене зустріч із Заком та Наталі. Настав мій час виконувати свою частину угоди.

Здається, що мати дала мій номер телефону Закові ще в той вечір зустрічі. Він мені писав час від часу, цікавлячись як справи, пропонуючи зустрітися. Я відтягувала цей момент зустрічі скільки могла. Але от настав слушний момент.

Вечері виставка в галереї, де буде багато людей, окрім Зака. Тож після уроків ми з Наталі там зустрінемось із Заком. Алекс не був проти зустрічі із давнім знайомим, тим паче, що зі мною буде подруга.

- Ліві, ти маєш одягнути цю сукню, - подруга прикладає до себе чорну сукню з довгими рукавами і відкритою спиною. – Вона буде тобі до коліна. Доволі консервативно.

- Ага. Якщо не дивитися на спину, - підіймаю брову.

- Вона ідеальна для галереї. А я надягну от цю червону з глибоким вирізом на нозі, - граємо до мене бровами дівчина.

- Добре. Я довіряю свій зовнішній вигляд тобі. Нехай відбудеться чудо, - посміхаюся та сідаю на стілець біля столику.

Подруга сміється та береться вирівнювати моє волосся, очі підфарбовує тушю, додає трохи рум’ян на вилиці та завершує образ червоною помадою.

Дівчина приймається за свій макіяж.

Русяве волосся Нат спадає м’якими хвилями, дівчина закінчує фарбувати губи.

- Я піду попрощаюся з Алексом, - вислизає за двері та тримаюся за поручні, не стійко на підборах спускаюся вниз.

У хлопців як раз перерва, Дерек лежить на спині посеред майданчика і важко дихає.

- Ти тільки поглянь на цю красуню, - присвистує Джим. – Ти знайшла собі нового хлопця?

- Що це ти базікаєш? – окидаю хлопця осудливим поглядом.

Алекс біжить до мене з середини поля, його волосся спадає вологими пасмами на лоба.

- Ластівко, ти звісно чарівна, але ти точно не на побачення зібралася? – жартує хлопець, але по виразу його обличчя можна розгледіти нотки ревнощів.

- На побачення я ходжу тільки з тобою. Що так жахливо? Я можу переодягтися ще і змити макіяж, - нервово заправляю волосся за вуха.

- Все добре. Ти прекрасна. – тепла долоня хлопця лягає мені на талію. – В мене найчарівніша дівчина.

Обіймаю Алекса обома руками за шию за притуляюся до нього.

- Я кохаю тебе, - шепочу в його губи та м’яко цілую.

Руки на моїй талії стискають мене міцніше, але нас перериває свист Макса.

- Ліві, йди вже. Хлопці по місцям, - кричить брат та вибігає на поле.

- Кохаю тебе. Набереш мене як будеш вдома, - Алекс залишає ще один швидкий поцілунок і біжить до команди.

Розвертаюся на незручних підборах і йду до будинку. В холі мене вже чекає подруга.

- Виглядаєш чарівно, - посміхаюся я.

- Дякую. А гра вже почалася? Чи я ще встигну попрощатися?

- Почалась. Макс злий і я би не радила його відволікати, адже самою йти в галерею я не хочу, - спираюся на перила.

- Добре, поїхали, - важко видихає дівчина.

Наталі риється в своїй сумочці та дістає ключі від авто.

Біля галереї сьогодні людно. Зак чекає нас біля входу, вбраний в сорочку та темні брюки, світле волосся зачесане назад. Хлопець розслаблено стоїть, опершись на авто.

- А він гарненький. Через декілька років взагалі очі не відірвеш. Ти бачиш ці вилиці? – захоплюється Наталі.

- Може вас звести? – обертаюся до подруги та уважно її розглядаю.

- Не потрібно. Він просто гарненький і все, - засоромлено відводить погляд дівчина.

- А може справа в де кому іншому? – посміхаюся я.

- Зовсім ні, - стомлено зітхає дівчина. – Ти сама прекрасно знаєш, що ми лише друзі.

- Поки що, - поправляю дівчину.

- Неважливо, - відстібає пасок подруга. – Я тут тільки для компанії аби не залишати тебе з цим хлопцем наодинці.

- І я тобі за це дуже вдячна. Не залишай мене з ним наодинці, - я вдячно стискаю руку подруги.

- Добре, - Нат м’яко стискає мою руку у відповідь.

Ми виходимо з авто і крокуємо до хлопця. Зак побачивши нас знімає окуляри і оглядає нас своїми великими синіми очима.