Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Дівчата, ви неймовірні, - посміхається хлопець і по черзі цілує наші долоні.

- Привіт, ти теж маєш чудовий вигляд, - вітаюся я.

- Дозволите, - хлопець пропонує нам свою руку.

Ми беремо хлопця під руки з обох боків.

- Пропоную одразу піти на відкриття нової картини, а далі оглянемо все інше, - пропонує Зак.

- Чудово. А що за нова картина? – цікавиться Наталі.

- Картина не нова, але в цій галереї вперше. Робота Лорана Парсельє. Його роботи чудові. Це наче літній подих серед залитого сонцем дня, - пояснюю я.

- Добре, добре я зрозуміла, - зупиняє мене Наталі та закочує очі. – Зараз все самі побачимо.

Зак сміється і веде нас до залу. В середині повільно ходять гості, оглядаючи виставку і повільно попивають шампанське із бокалів. Посередині зали на одній із стін висить картина, її обступила відвідувачі.  Ми пробираємося крізь натовп ближче до роботи.

Моєю увагою цілком і повністю заволоділа ця картина. Вона прекрасна. Ранок біля моря, смачний сніданок в альтанці з видом на блакитну воду. Спокійне море осяює сонце. Все полотно вкрито сонячними зайчиками, що створюють атмосферу свята, спокою .

Я намагаюся наблизитися ще ближче до картини, хочеться провести кінчиками пальців по кожному шматочку полотна, по кожному мазку, вона поглинає мене, але цупка рука Зака втримує мене на місці. Я повертаюся до нього і магія картини зникає.

- Туди не можна, бачиш лінія, - вказує на підлогу хлопець.

- Вибач, я замилувалася, - на крок відступаю від лінії.

Оглядаю натовп і нарешті помічаю містера Барра. Чоловік ловить мій погляд та посміхається.

- Про цю картину можна говорити вічно, - продовжує чоловік. – Кожному вона припаде до душі. Сподіваюся ви її оціните гідним чином і вона відгукнеться у кожному серці.

Гості плескають в долоні. Містер Барр чекає коли стихнуть останні оплески.

- Хотів би показати вам ще одну картину, представлену в нашій галереї, - чоловік веде гостей за собою до сусідньої кімнати.

Ми опиняємося серед натовпу і мені важко розгледіти картини, що висять на стінах.

- Сподіваюся, ви чули про мій проект. Пошук нових ідей, нових талантів. В цій кімнаті представлені роботи маловідомих художників.  І зараз я хочу показати особисто мою найулюбленішу роботу. На мій погляд, вона найкраще розкриває тему цієї виставки. Мрії.

Залою лунають перешіптування. Дами шепочуть своїм чоловікам щось на вушко, посміхаючись.

- Це суто мій онук, - вигукує пишна пані в лимонній сукні.

- Чим саме цей хлопчик Вам його нагадав? – посміхається містер Барр.

- Поглядом. Коли мій онук слухає історії про піратів, то його очі такі самі, сповнені мрій та захвату.

Інші жінки кивають погоджуючись. Чоловік поруч зі мною розповідає своїй супутниці про те як в дитинстві будував космічний корабель із гілок.

- Я був цілком упевнений, що якщо щільно зв’язати гілки, то корабель витримає подорож. Моє бажання підняло би його в небо. Тоді про тяжіння та атмосферу я ще нічого не знав.

Жінка прикриває долонею губи та тихенько сміється.

Підіймаю свій погляд на картину. З неї на мене дивиться маленький хлопчик з очима Алекса.

- Сьогодні нам неймовірно пощастило, - продовжує містер Барр. – Автор цієї роботи серед нас.

«Господи. Тільки не це.»

В очікуванні наступних дій чоловіка нервово прикушую нижню губу. Гості починають озиратися, очами намагаючись вгадати, хто ж автор цієї роботи. Погляд містера Барра натикається на мене, я благально дивлюсь на нього, мотаючи головою. Але його погляд красномовніший за слова. Обтираю спітнілі долоні об бік сукні.

- Прошу до мене, люба – після протяжної паузи каже чоловік. – Олівія Джонс.  Талановите відкриття цього року.

Представляє мене чоловік і всі погляди зупиняються на мені, хтось дивиться здивовано, хтось захоплено.

- Така молода і така робота, - шепоче жінка з масивним кольє на шиї своїй подрузі, коли я проходжу повз них.

Стаю біля містера Барра, відчуваю як рум’янець розповзається по моїм щокам. Чоловік підбадьорюючи погладжує мене по долоні, тримаючи мене за лікоть.

Лунає нова хвиля оплесків, ніби вітаючись зі мною.

- Олівіє, я думаю нашим гостям було би цікаво почути історію створення цієї картини. Чи не так? – звертається до відвідувачів чоловік.

Натовп схвально гуде.

В мене пересихає у роті. Намагаюся проковтнути грудку в горлі.

- Не знаю навіть з чого почати. Я не була готова до такої уваги сьогодні, - починаю не сміливо та сміюся.

Та сама жінка в лимонній сукні підбадьорюючи посміхається мені, її очі сповнені тепла.

- Ідея виникла сама собою, коли я дізналася про тему роботи. Насправді ця картина була почата незадовго до цього. Я малювала її для близької мені людини.