Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Тепла долоня зупиняє мене.

 - Ліві, сиди, будь ласка. Я тебе завезу. Мені все одно це по дорозі.

Залишок дороги ми їдемо мовчки, кожен у своїх думках. Відчуваю як буквально починають гудіти ноги від підборів. Біля дому намагаюся вийти як можна граційніше.

Прощаюся з хлопцем і телефоную Алексу, крокуючи до будинку.

- Привіт, ластівко, - в слухавці лунає напружений голос хлопця і цокіт металу об метал.

- Ти ще працюєш? – відкриваю двері.

- Так. Вже майже закінчив, - натруджено каже хлопець, щось голосно бахкає.

- Алекс, все добре? – нервуюсь я.

- Дідько, - лається хлопець. – А ні. Не закінчив. Різьба зривається. Все добре.

Підіймаюся сходами, але мене зупиняє голос батька внизу.

- Ліві, подивишся зі мною фільм? – запитує чоловік.

- Так, тато. Я тільки переодягнуся.

Чоловік, задоволений моєю відповіддю йде до кухні.

- Як пройшов вечір? – цікавиться Алекс.

- Містер Барр презентував всім мою картину. І мені довелося спілкуватися з гістьми.

- Вже бачу твій переляканий вираз обличчя, - сміється Алекс.

- Взагалі не смішно. Я думала, що зомлію там. Але все пройшло добре. Мені здається в тебе з’явилася фанатка. Жінка в лимонній сукні так захоплювалася намальованим хлопчиком.

- Гарненька? – весело запитує  Алекс.

- Просто неймовірна. Дуже гарна. І тобі була би за гарненьку бабусю.

- Все ясно. Ластівко, мені зранку потрібно трохи попрацювати, тож заберу тебе після занять.

- Добре, кохаю тебе.

- І я тебе. Мені потрібно закінчити роботу, - переводить подих хлопець.

- А я йду дивитися з батьком фільм.

Ми прощаємося і я йду в душ. Переодягаюся в піжаму і спускаюся до батька.

Чоловік обирає фільм, перегортаючи список на телевізорі, на столику вже стоїть ароматний м’ятний чай.

- Що би ти хотіла подивитися сьогодні? – запитує чоловік.

- Може комедію? – пропоную я.

- Добре. Тоді список вужчає. «Будинок з приколами» як тобі?

- Чудово, - сідаю біля батька і беру чашку з чаєм.

- Ти була на побачені з Алексом? – цікавиться батько.

- Ні. Ходила в галерею з Наталі та Заком?

- Зак? – підіймає брову батько.

- Зак ходив зі мною в один садочок в Італії.

- Щось я не пам’ятаю аби ти з ним спілкувалася, - хмурить брови чоловік.

- Я і не спілкувалася. Це все мама. Вона зустріла маму Зака.

- Луїза як завжди. Не живеться їй спокійно, - переводить подих тато.

- А де мама? – цікавлюсь я.

- Пішла вже спати, щось голова розболілася в неї.

- І в мами Наталі також, - дивуюся я. – Може якісь магнітні бурі.

Чоловік знизує плечима. Сідаю під бік батька . Починається фільм і ми поринаємо в його сюжет.  На екрані летить шар із віщункою в середині.

- Тато, ти знав, що мама спілкувалася з місіс Фернсбі?

- Так. – Тато натикається на мій зацікавлений погляд. - Ще коли ми жили в минулому будинку недалеко від їх квартири. Тоді вони були близькими подругами. Сенді була геть не єдиною подругою Луїзи. Проте бачилися вони не часто, обидві багато працювали.

- Як так вийшло, що вони перестали спілкуватися? – цікавлюсь я.

- Коли бабусі поставили діагноз, мама взяла тебе з Максом і поїхала в Італію. Я був вимушений залишитися тут, займався далі нашою справою. Мама допомагала мені в юридичних питаннях на відстані. Я їздив до вас як тільки мені випадала така можливість. Ми пережили важкі часи, - тато задумливо піджимає губи. -  Потім померла бабуся, ви повернулися. Ти пам’ятаєш в якому стані була мама?  А далі ти і сама знаєш, в неї з’явилися нові подруги.

- Вона так і не зблизилася знову із Сенді?

- Ні, - тато міцніше мене обіймає. – Коли Луїза дізналася про хворобу Сенді, вона поїхала до неї лише раз. Але більше не змогла. Це знову повертало її назад до смерті матері. Але Сенді не тримала на неї образи. Сенді була неймовірної душі людиною.

- Я знаю, - тихо кажу, відчуваючи як на очі накатуються сльози.

- Алекс тобі розповідав про неї?

- Так. Він дуже її любив. Так само як наша мама любила бабусю.

- Хлопець дуже закрився після смерті Сенді. Пів року він взагалі не говорив ні з ким. Та й досі він закриває цю частину свого життя. Він певно тебе дуже любить, - задумливо вдивляється в мої очі чоловік.

- Так, - посміхаюся я.

- Він хороший хлопець, Ліві. Але майте голову на плечах.

- Тато, - змучено стогну я.