Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Я не буду тебе повчати і проводити розмову про контрацепцію.

- О боже. Тато, я не хочу взагалі говорити з тобою на цю тему. Взагалі ні з ким.

Тато сміється і тягне мене в свої обійми, цілує в маківку.

Наступного дня мене до школи відвозить Наталі. Дівчина ще багато разів вибачається за те , що покинула мене.  Я запевняю її, що все добре і я гарно провела час.

Після занять стрімко біжу на паркову, де вже чекає Алекс.

Дуже скучила за ним, ми так мало часу проводимо разом. Кидаюся в його обійми та міцно стискаю його талію.

- Ти мене так задушиш, - сміється хлопець.

- Я дуже скучила. Може ми хоч сьогодні проведемо час наодинці, - благально дивлюся на хлопця.

- А от і ні, - твердо каже брат за моєю спиною.

- Як же ти вже дістав, - легенько б’ю брата по руці.

Ми сідаємо до авто брата та їдемо додому. На парковці машина мами.

- Дивно. Мама стала більше часу проводити вдома, - коментує брат.

Алекс забирає свою сумку з речами із багажника і ми йдемо до будинку.

- Діти, привіт, - вітається з нами Марта. – Обід вже готовий.

- Ми поїмо після тренування, - відповідає брат.

Хлопці йдуть на гору переодягатися. Залишаю свою сумку на столику біля сходів і йду за подругою на кухню.

Мама сидить за столом, над тарілкою тримає газету і щось читає.

- Дівчата, привіт, - визирає з газети мама та посміхається.

- Мамо, з яких пір ти читаєш місцеві газети? Всі плітки ти здається дізнаєшся однією із перших, - здивовано оглядаю маму, сідаю на стілець біля неї.

- А з тих пір, як в ній з’явилася моя донька, - тепло посміхається жінка.

Мама простягає мені газету, я хмурю брови. Розгортаю сторінку і здивовано оглядаю статтю, що займає весь аркуш. На більшій частині це фото. Фото з містером Барром в кінці статті, а головне фото на пів листа це я і Зак, посміхаємося біля картини, рука хлопця на моїй спині.

От дідько.

Наталі нависає наді мною. Читаємо статтю. Пробігаю очима по тексту.

Що за?

- І хоч юна художниця не зізнається в тому, з кого вона малювала цю картину, хто став її натхненням. Але можна сміливо вважати, що з цього молодика на фото. Яка гарна пара. Хто знає? Можливо на наступній картині знову буде цей синьоокий красень, - під кінець речення мій голос набуває істеричних ноток.

-   Це ж не правда, - обурюється Наталі.

- Саме так, - голосно погоджуся. – Цей журналіст написав якусь абсурдну статтю. Що за нісенітниця?

- Чим так обурена моя люба сестричка? – до кухні заходять хлопці.

Мама забирає в мене газету та розгортає її на столі аби бачили усі. Хлопці нахиляються над нею.

Уважно спостерігаю за реакцією Алекса, моє серце б’ється набатом. А якщо він не так зрозуміє. В мене пітніє навіть чоло. Хлопець лиш підіймає здивовано брови.

- То тепер ти нова знаменитість, сестричко, - сміється брат.

- Ти що не дочитав цю статтю? Вона жахлива і не правдива, - обурююся я.

- Він правдиво описав твій талант, а те, що про Зака, - хлопець ще раз перечитує кінець статті. – Та яка різниця? Попліткують і забудуть. Тим паче він геть не схожий на хлопця з картини. Досить побачити Алекса поруч з тобою і всі сумніви зникнуть.

- Що ви так завелися? – зупиняє нас мама. – Нічого трагічного тут немає. Ліві, ти надто накрутила себе. Написали та й написали. Дивись як ти гарно на фото вийшла.

Наталі погоджується з мамою і несміливо посміхається мені.

- А ви і справді гарно виглядаєте разом. – Мама ще раз оглядає фото. - Красива пара. Чи не так, Алексе?

Алекс не відповідає нічого, лиш виходить на майданчик до команди. Я наздоганяю його.

- Алекс, я не хотіла цих фото і цієї статті. Це велика помилка.

Хлопець обіймає мене і ніжно цілує в губи.

- Я знаю, ластівко, - теплі долоні лягають на мої щоки.

- В мене не має нічого такого до нього. Чесно. Я кохаю тебе, - тараторю я.

- Я тобі вірю. Заспокойся, люба. Це лише якась писанина дешевого журналіста. Наступного тижня вийде новий випуск газети і всі про це забудуть. Мені час тренуватися.

- Добре.

Алекс цілує мене в губи і ніжно проводить рукою по моїй щоці.

Спостерігаю як хлопець займає своє місце на полі і йду назад на кухню.

- Мамо, ми з тобою здається домовлялися, - стаю біля жінки та суворо починаю розмову.

- Доню, це був лише жарт. І здається Алекс його зрозумів. Я не хотіла вас образити.

- Мамо, я знаю, що ти хочеш зробити. Розлучити мене з Алексом і звести із Заком. Чи не так?