BooksUkraine.com » Сучасна проза » Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро 📚 - Українською

Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

14
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Американська єврейська проза" автора Джеральд Шапіро. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 133 134 135 ... 154
Перейти на сторінку:
сіро-блакитним вранішнім світлом.

Кілька днів вона жила у напруженому очікуванні дзвінка Віореску. На п’ятий день взяла телефонний довідник і майже з полегшенням виявила, що його прізвища там немає: вона розуміла, що їй не слід йому дзвонити. Але через це очікування вона почувалася якоюсь дурепою. Згадалося, як підлітком (ненависні часи) вона не зводила очей з телефона, жадаючи, щоб він задзвонив. Після кожного разу, коли вона наважувалася вийти з квартири (кілька вилазок у супермаркет і бібліотеку, єдина поїздка на околиці міста, аби віддати коректуру готичного роману), вона кидалася до свого автовідповідача. Але там були лише запрошення на урочисті заходи, які її не цікавили, кілька дзвінків від друзів, один від матері й один від Фаррела.

«Ти скучила за мною, Гарріет, кохана? Тобі самотньо?». Ауслендер дихала нетерпляче, притиснувши кулаки до стегон. Послання Фаррела, безперечно, мало на меті розлютити її. Він ніколи не називав її «Гарріет», крім як заради знущання. Нехай, подумала вона. Йому не вдасться вивести її з рівноваги. Останнім часом вона вже менше думала про те, що їй бракує Фаррела, її думки були зайняті іншими речами (і вона не відмовилася б від можливості розповісти йому про це). Однак звук його голосу на плівці автовідповідача і справді змусив її здригнутися, відчути якусь скорботу та самотність. «Тобі сподобалося бути на самоті? Ти насолоджуєшся цим, як сподівалася? Чи шкодуєш? Чи ти вже не сама — вже знайшла когось іще, аби опиратися його коханню?». Потім, після паузи, жорсткіше: «Не дзвони мені. Я передумав. Я не хочу з тобою розмовляти після всього».

Минуло вісім днів, потім дев’ять. На десятий (вона знову якраз збиралася приймати ванну й уже занесла в неї одну ногу) задзвонив телефон, і вона миттєво зрозуміла, що це чоловік поетки. Він тріумфував. «Ну то що? Як вам моя Теодора?».

Ауслендер вирішила, що їй не завадить розумна обережність. «Ну, так, згодна, в ній щось є. Вона, поза сумнівом, оригінальна».

«Тож вам сподобалися її вірші?».

Вона більше не могла залишатися обережною, надто великим полегшенням став для неї його дзвінок. «Сподобалися? Ха! Вона просто монстр, ваша дружина. Це непідробне, це щось дивовижне».

«Так, так, це правда, абсолютна правда. Вона — єдина у своєму роді, це диво, це перлина!».

Ауслендер стояла біля ліжка, то навиваючи телефонний дріт на зап’ясток, то розвиваючи його, поки вони розмовляли про вірші. Вона вибачилася за те, що робила нотатки, а потім цитувала прямо з них. Віореску був у захваті. Вона якраз почала ділитися з ним деякими зауваженнями стосовно одного з останніх віршів, коли випадково підвела очі й побачила, що той чоловік в будинку навпроти стоїть біля свого вікна й тупо дивиться на неї. Господи, подумала вона, йому ще спаде на думку, що вона розгулює голою заради нього. Вона сіла на ліжко, спиною до вікна, й натягла на себе простирадло.

«Послухайте, Петру, — сказала вона, — я подумала, що мені дійсно слід зустрітися з Теодорою».

Він цокнув язиком. «Ну, ви ж знаєте, що це не така проста справа. Я не впевнений, що це взагалі можливо саме зараз».

«Може, це й важко, — сказала Ауслендер, — але ми, безперечно, впораємось».

«Скажіть, а ви ще думали над питанням перекладу її творів?».

«Я вже казала вам — я не розглядатиму це питання без повної взаємодії з нею».

«Але ви зацікавилися! Гаразд, це справді добрі новини. Звісно, вам треба зустрітися з нею. Дайте подумати… Може, прийдете до нас на обід? Скажімо, ввечері наступної п’ятниці?».

«Ви впевнені?».

«Так, звичайно. Але краще не повідомляти їй одразу, що ви перекладачка».

Ауслендер була збентежена. «Ви впевнені, що це потрібно? — спитала вона. — Якщо я не буду перекладачкою, то хто я? Як ми познайомилися?».

«О, я скажу, що познайомився з вами на якомусь університетському заході. Тео ніколи не ходить на факультетські заходи».

«Університетський захід, — повторила Ауслендер. І згадала, що так і не спитала його, що він вивчає. — І що це за факультет, з яким я можу бути пов’язана?».

«Філософський, — відповів він із коротким смішком. — Це мій факультет. Моя спеціалізація — Ніцше».

«Чудово, — зауважила Ауслендер. — Ви скажете Тео, що я відомий спеціаліст із Ніцше, і я мовчатиму весь вечір».

«Я можу сказати їй, що ви Ханна Арендт, і вона не помітить різниці», — сухо відповів Віореску.

«Ви впевнені, що всі ці маніпуляції потрібні? Може, просто скажете їй правду?».

«Ні. Вона запідозрить змову».

«Вона така підозрілива?».

«Щоб викликати підозру, багато не треба. Навіщо ризикувати? Ми можемо сказати їй правду за годину, може, за дві, коли вона почуватиметься зручно у вашій присутності».

Вже вдруге, поклавши слухавку після розмови з румуном, Ауслендер зловила себе на думці, що вплутується в щось ризиковане. Вона похмуро ходила спальнею (чоловік навпроти, як вона помітила, коли підійшла до вікна спустити шторку, вже не дивився на неї) і намагалася переконати себе, що в особистому знайомстві з подружжям Віореску немає нічого небезпечного, їм потрібен перекладач, говорила вона собі, не обов’язково ставати їхнім другом. І все ж таки їй не подобалася ця ситуація, вона була якось мало схожа на спокійні робочі стосунки. Навіть якщо припустити, що все піде добре — Теодору вдасться вмовити й вона погодиться, — у цьому проекті напевно буде безліч труднощів і напруги, починаючи з самого початку. Ауслендер уже зголосилася на цей абсурдний маскарад! Було досить очевидно, що між Віореску та його дружиною існують певні проблеми, серйозні проблеми. Їй була огидна сама думка про всі ці складнощі. Але поезія! Ауслендер похитала головою, смикнула себе за волосся й закружляла кімнатою. О, ця поезія!

Вона впізнала б Теодору Віореску одразу, подумала Ауслендер. Якби день чи два тому та пройшла повз неї на Шостій авеню, вона була впевнена, що подумала б: це поетка, не інакше. Маленька й бліда, з волоссям, як гладка блискуча чорна шапочка — таким коротким, що з-під нього стирчали вуха, вона повільно йшла

1 ... 133 134 135 ... 154
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"