Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— Ти маєш рацію, Еріоне. В цьому місті я дійсно чув про одного чоловіка, який збирає рідкісні сувої. Можливо, там знайдеться щось корисне для наших пошуків.

Райнар, почувши цю розмову, скептично підняв брову, але з розумінням кивнув.

— Що ж, не завадить спробувати. Хоча, сподіваюсь, це не надто затримає нас. Ми і так вже достатньо привернули до себе увагу в місті.

Салем лише посміхнувся, обертаючись, ніби оцінюючи можливу вигоду від цього кроку, і сказав:

— Якщо нам пощастить, можливо, знайдемо не лише старі карти, але й якусь підказку щодо братства чи артефактів.

Завершивши розмову, вони попрямували до крамниці торговця пергаментами, що знаходилася на вузькій вуличці біля центральної площі.

Коли вони йшли вуличкою до крамниці торговця пергаментами, Еріон не міг позбутися відчуття, що кожен крок у цьому місті якось привертав забагато уваги. Здавалося, ніби перехожі витріщалися на них трохи довше, ніж варто. Він пробурмотів щось невдоволене, але його слова перекрив захоплений голос Елріка.

— Знаєте, хлопці, цей торговець… У нього є пергаменти з малюнками драконів, рідкісні карти, навіть легенди стародавніх героїв! — захоплено шепотів Елрік, в очах якого світилися азарт і нетерпіння. — Просто скарбниця знань!

Райнар, йдучи поряд, лише скептично посміхнувся, але дозволив собі легкий коментар:

— Скарбниця знань чи скарбниця пилу? Деякі документи там, мабуть, розсипаються просто на очах. Та й сам цей торговець, певно, на вигляд наче древній артефакт.

Салем, почувши це, пирхнув, удаючи, ніби йому аж боляче від такого сарказму. А коли вони нарешті дійшли до крамниці, з її вікон визирали купи старих пергаментів і шкіряних сувоїв, що хаотично височіли одне над одним.

Всередині крамниці пахло старим пергаментом, ледь відчутною цвіллю і, певно, ще чимось, що краще було не ідентифікувати. Елрік вмить поринув у купи сувоїв, схоплюючи то один, то інший, розкручуючи їх і коментуючи так, ніби розглядав справжні скарби. Продавець — чоловік похилого віку з густими окулярами і розпатланим волоссям, що стирчало в усі боки — пильно дивився на нього, розтираючи руки.

— А як вам цей? — Елрік підняв пергамент із зображенням страхітливого монстра, нагадуючи своїм захватом дитину з іграшкою.

Еріон, тримаючи руку на Тінерізі, зітхнув, бо розумів, чим усе це закінчиться. Його улюблений меч знову стане платіжним засобом.

Коли Елрік обрав купу пергаментів, продавець хитро примружився і пробурмотів:

— Ваша колекція трохи… амбітна. Але за відповідну ціну все можна владнати.

Еріон, незважаючи на невиразне відчуття тривоги, дістав Тінеріз, ледь помахав ним перед носом продавця, і той негайно змінив вираз обличчя на розгублено-захоплений. Здавалося, продавець майже не кліпав, зачарований виглядом меча, і бурмотів щось про "легенди" й "артефакти".

— Давайте домовимось так, — підморгнув продавцеві Еріон. — Ви отримуєте задаток у вигляді… короткого дотику до Тінеріза, а ми забираємо це все. Згода?

Продавець, нервово зиркаючи на меч, охоче закивав. Він ледь доторкнувся до руків'я, і на мить його обличчя стало абсолютно блаженним. Але Тінеріз не забарився: Еріон відчув, як меч ніби притягує його руку, повертаючи до себе. Відчути це знову було наче відгомін незрозумілої сили, якою володів Тінеріз, і в голові на короткий час пролунали голоси, схожі на відголоски минулого.

Коли ж вони нарешті вийшли з крамниці з пергаментами, Еріон виглядав ніби знесиленим, але водночас полегшеним. Салем обернувся до нього і зухвало посміхнувся:

— Тепер ми точно маємо все, що нам потрібно… окрім здорового глузду.