Читати книгу - "Перехресниця Долі, Рія Вайсен"

— Можеш, — усміхнувся в вуса ректор. Арніка дивувалась його витримці й умінню тримати себе в руках. Якби їй хтось так відкрито грубив, вона ударила б. — Вони треба для ритуалу Закупорки. Чари ритуалу слабнуть, їх треба поновити. Якщо ми, звісно, не хочемо повторення страшної історії.

Про Війну й Ритуал знала ледь не кожна шавка зі Смітнику. Коли Ліча здолали, Конклав прийняв рішення провести ритуал Закупорки для убезпечення Континенту й уникнення можливості нової війни. П’ятеро найсміливіших і найдостойніших з воїнів кожної раси, що стояли на обороні миру й життя, принесли себе у добровільну жертву. Вони стали п’ятьма засовами між великим злом і іншим світом.

Тільки от про те, що чари не вічні ніде не було й мови. Але, скоріше за все, щоб просто не розводити сум’яття серед народу. А то людям лише дай панікувати й вигадати Лихо там, де бродив звичайний лісовик.

— Чудово, — Арніка хлопнула в долоні й випрямилась. — Тоді залишилось діло за малим. Налаштовуйте дзеркало, я принесу й зможу спокійно повернутись до навчання.

— Не все так просто, — тепле дихання Жанни опалило вухо, а лагідна рука стиснула передпліччя Арніки. Дівчина здригнулась: вона й забула про жінку, що сиділа на софі в пишних складках спідниці. — Сховків п’ять. Така кількість переходів, навіть підсилених магічно, просто уб’є тебе.

Арніка упала назад на софу, відома м’якою рукою професорки, й ледь не застогнала. П’ять. Та за що їй таке покарання, Морено? Чим вона вже зуміла так сильно прогнівити верховних богів?

— Якщо ти встигнеш їх дістати швидше, ніж за шість циклів — то ми зарахуємо вам з Індгартом магістонські без потреби їх написання.

Арніка ледь стримувала істеричний смішок. В неї був вибір без вибору: вона або їде, можливо виживає й повертається, й в кінці року отримує магістонский диплом мага першого рівня, або не їде й намагається висмоктати з пальця роботу на десяток сувоїв теорії й у будь який момент її душу може забрати собі Доля, без Морани. Вона й переродитись не зможе. При тому Заборонену секцію для неї вже точно ніхто не відкриє. Індгарт ще може й напише роботу. А вона була дурною дівчиною, яка суто на підсрачниках Індгарта доучился до тринадцятого кругу. Ну й трішки за допомогою власної совісті.

— Добре, — здалась Арніка. — Що від мене треба?

— Відправишся з Індгартом на конях, — сказав ректор, відходячи до стола й знімаючи зі стосу верхню папку. — Все необхідне візьмеш у завгоспа. Я розпоряджусь.

Він дістав з папки листок і розмашистим почерком вивів пером кілька слів. Жовта як стигле яблуко записка помахом руки зігнулась навпіл й на вільному краю сформувалась сургучева печатка. Щоб не прочитала, поки нестиме, — здогадалась Арніка. От яка довіра в них до “обраної”. Вона ледь втрималась, щоб не закотити очі. Самір простягнув листок й Арніка заховала його в глибоких карманах студентської мантії.

— А тепер найголовніше. Зареусе, прошу, — він кивнув стоячому осторонь бібліотекарю. Той труснув рудими кучерями й опустився на підлогу, розгортаючи бересту прямо на шкірі барса, що вкривала підлогу між софою й масивним дубовим столом. Арніка опустилась навпочіпки поруч.

— Всього артефактів п’ять, — повторив слова Жанни Зареус, показуючи на зображені на бересті камені.

Вони були намальовані з майстерною точністю. Кожна тріщинка, кожен вигин, перепад кольору виведені настільки реалістично, що можна сплутати з реальними — простягни руку й діткнешся до блискучої гладкої поверхні.

— Хризоліт, сердолік, опал, бурштин і “камінь живої крові”, — Зареус почергово вказав на кожен камінь. — Вони знаходяться на територіях різних рас. Вам трьом доведеться забрати їх.

— Ти сказав “трьом”? — забувшись, Арніка звернулась до Зареуса не за правилами, але він лише кинув на неї м’який погляд й смикнув кутиком рота, оголюючи рівні зуби. На щоці зібрались у розсип ямочки. — Казали ж про супутника, а не супутників.

Ректор кивнув.

— З тобою поїде Індгарт. Він добре володіє зброєю і у випадку чого може допомогти й захистити тебе від Вестів. Але самотужки, яким би сильним він не був, з твоєю охороною йому не впоратися.

«Просто ти, Арніко, занадто слабка і непридатна для бою, щоб відпускати з тобою принца Лісу без конвою. Мало що станеться? А нам потім відповідати. Не дай Боги, ще Ліс звинуватить нас у погибелі свого дражайшого дитяти. Тьху. Бісить їх лицемірство.»

— Хто ще? — коротко запита Арніка, уже уявляючи міністерського чинушу з роздмуханим его й надмірно великим пузом.

Пощастить, якщо “виділений нам воїн” второпає з якого боку до коня підходять. А втім, як не второпав — їм же краще. Може удвох відпустять. Там і пригоди цікавіше. І від Академії відпочинуть. І магістонську задарма приймуть. А за можливість гигнути якщо не поїдуть, думати якось не хотілось.

Перед Арнікою малювались «веселкові» картини спільного часу подалі від цивілізації. Й уже не лякали ні вампіри, що могли напасти щомиті. Ніяка нечисть уже не могла затьмарити передчуття пригоди.

Але всі мрії нещадно розбились об слова Саміра.

— Другого провідника в знак доброї волі й вибачення за вчинки своїх підданих люб’язно запропонував надати правитель Ніксорії, його Величність король Андаре. Він передав, що йому прикро, що Вести напали на вас.

— Тобто, не всі вони неадекватні кровопивці, що нападають на беззбройних студентів на вулицях міст? — тільки-но гіркі слова зірвалися з її вуст, як Арніка вже пошкодувала про це.

Обличчя Жанни перетворилось на без емоційну маску. Її батьки стали вампірами. Тому провидиця Долі уже третій десяток мешкала в Академії й не покидала її стін, вона сама розказала Арніці, коли та малою прийшла плакатися їй, що сумує за бабцею. Хоча Жанна й намагалась наладити контакт, батьки боялись, що не стримаються і нападуть на доньку. Обернені не завжди здатні тримати жагу під контролем.

— Думаю, детальніше про політичну ситуацію в Ніксорії тобі розповість безпосередньо правиця її короля, герцог Антаїр Леторський. Він поїде з вами як третій учасник експедиції.