Читати книгу - "Ляльковий дім"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Діна. Він? (Звертається до Йогана.) Це правда?
Йоган. Карстене! Відповідай ти!
Бернік. Ні слова більше! Тепер не час для пояснень.
Діна. Значить, правда?…
Рерлун. Правда, правда. І цього ще мало! Чоловік, якому ви так довіряєтесь, утік з батьківщини не з порожніми руками… Каса вдови Бернік… її син може це засвідчити!
Лона. Брехун!
Бернік. А!
Бетті. Боже мій, Боже мій!
Йоган (кидаючись на ад'юнкта з піднятою рукою). І ти насмілюєшся?…
Лона (заступаючи йому дорогу). Йогане, не чіпай його.
Рерлун. Так, вдарте мене. Але правда повинна торжествувати, а це правда. Сам консул Бернік це говорив, і всьому місту це відомо… Тепер, Діно, ви знаєте цього чоловіка.
Коротка пауза.
Йоган (схопивши Берніка заруку, тихо). Карстене! Карстене! Що ти зробив?
Бетті (в сльозах, пошепки). О Карстене! Яку ганьбу я на тебе накликала!
С а н с т а д (швидко входить з правого боку і спиняється, тримаючись за ручку дверей). Поспішіть же, пане консул. Залізниця висить на волоску.
Бернік (розгублено). Що ж це таке?… Що мені робити?…
Лона (серйозно і багатозначно). Іти й бути підпорою суспільства, зятю.
Сан стад. Так, так, поспішайте; нам потрібний весь ваш моральний авторитет.
Йоган (до Берніка, напівголосно). Берніку, завтра ми з тобою поговоримо. (Виходить через сад.)
Бернік якось машинально виходить направо за Санстадом.
Дія третя
Там же.
Бернік входить з лівого боку, дуже схвильований, з хлистом у руці, і лишає двері напіврозчинені.
Бернік. Ось! Так буде певніш! Сподіваюсь, він не забуде цього прочухана! (Звертається до когось у сусідній кімнаті). Що ти кажеш?… А я тобі кажу, що ти нерозумна мати! Ти його балуєш, потураєш йому в усіх його вибриках! Такий негідник! Ні, не негідник? А як же ти все це звеш? У мене й так повнісінько турбот, а він тікає вночі з дому, пускається в море на рибальському човнику, пропадає майже цілий день, лякає мене мало не до смерті. І це хлоп'я ще сміє загрожувати, що зовсім утече з дому. Хай тільки спробує!.. Ти? Я думаю, тобі й горя мало, хоч би він і зовсім пропав!.. Справді?… Справді?… Але в мене є діло, яке мені треба кому-небудь відписати після себе, і мені немає сенсу померти бездітним… Без розмов, Бетті!
Як я сказав, так і буде. Він посидить під домашнім арештом… (Прислухаючись.) Цить! Щоб ніхто не знав!
Управитель Крап входить з правого боку.
Крап. Можете ви приділити мені одну хвилину, пане консул?
Бернік (кидаючи хлист). Можу, можу. Ви з верфі?
Крап. Прямо звідти. Гм…
Бернік. Ну? Сподіваюсь, «Пальма» в порядку?
Крап. «Пальма» може вирушати завтра, але…
Бернік. Так ви з приводу «Індіанки»? Я так і думав, що цей упертий…
Крап. «Індіанка» теж може вирушати завтра, але боюсь, що вона недалеко запливе.
Бернік. Що це значить?
Крап. Вибачте, пане консул, двері не зачинені, і, здається, там хтось є…
Бернік (зачинивши двері). Ну, що там за секрети?
Крап. А те, що суднобудівник Еуне, очевидячки, має намір пустити «Індіанку» на дно з усім вантажем і екіпажем.
Бернік. Хай Бог милує! Як вам таке спало на думку?
Крап. Інакше й пояснити собі не можна, пане консул.
Бернік. Розкажіть же мені все коротко і ясно.
Крап. Ось послухайте. Ви самі знаєте, як повільно іде в нас на верфі робота, відколи ми завели нові машини і набрали нових, недосвідчених робітників.
Бернік. Так, так.
Крап. Але заходжу я туди вранці, дивлюсь, ремонт американського судна, на диво, посунувся вперед. Велика щілина у днищі… зовсім прогниле місце, знаєте?…
Бернік. Ну, і що?
Крап. Зовсім залатана, тобто… виглядає, як нова обшивка. Кажуть, Еуне сам цілу ніч працював з ліхтарем.
Бернік. Ну, ну, далі.
Крап. Було над чим замислитись. Робітники на той час саме відпочивали, снідали, і я непомітно пробрався на судно, щоб усе докладно оглянути і зовні і зсередини. Нелегко було пробратися в самий трюм, адже судно завантажене; зате я мав змогу переконатись. Справа не чиста, пане консул.
Бернік. Не можу повірити, пане Крап. Допустити не можу, щоб Еуне…
Крап. На жаль, свята правда. Кажу вам, справа не чиста. Наскільки я міг роздивитись, жодного нового бруса не вставлено. Щілина лише законопачена, забита, обшита дошками і брезентом і обсмолена… тільки про людське око. Не допливти «Індіанці» до Нью-Йорка. Вона піде на дно, як тріснутий горщик.
Бернік. Але ж це жахливо! Яка ж у нього може бути мета?
Крап. Мабуть, хоче довести непридатність машин, хоче помститися, примусити прийняти назад звільнених старих робітників.
Бернік. І ладен заради цього пожертвувати життям стількох людей!
Крап. Він недавно так висловився: на «Індіанці», мовляв, немає людей — самі тварюки.
Бернік. Хай так, але як же він не бере до уваги, що тут гине великий капітал?
Крап. Еуне не дуже прихильно ставиться до великого капіталу, пане консул.
Бернік. Це правда; він агітатор, баламут. Але який безсовісний вчинок!.. Послухайте, пане Крап, це ще треба розслідувати. Нікому ні слова. Наша верф втратить свою репутацію, якщо підуть чутки.
Крап. Звичайно, але…
Бернік. Постарайтеся під час обідньої перерви робітників ще раз побувати в трюмі. Я мушу бути цілком певен.
Крап. Будьте спокійні, пане консул. Але дозвольте спитати, що ж ви потім збираєтесь робити?
Бернік. Звісно, заявити в поліцію. Не можна ж нам стати співучасниками прямого злочину. На моєму сумлінні не повинно бути жодної плями. Крім того, така заява може справити хороше враження на пресу, на суспільство. Люди побачать, що я відкидаю всілякі особисті інтереси, щоб дати місце правосуддю…
Крап. Цілком справедливо, пане консул.
Бернік. Але спершу цілковита упевненість. А поки що ні слова.
Крап. Ні словом не прохоплюся, пане консул, а докази ви матимете. (Виходить через сад.)
Бернік (напівголосно). Обурливо. Але ні, це неможливо, неймовірно. (Прямує до дверей кабінету.)
Гільмар (входить з правого боку). Здрастуй, Берніку! Вітаю з учорашньою перемогою в комерційних зборах.
Бернік. Дякую.
Гільмар. Кажуть, перемога була блискуча, перемога інтелігентного громадського діяча над представниками своєкорисливих і відсталих поглядів… майже як французька експедиція проти кабілів… Дивно, як ти після вчорашніх неприємностей міг…
Бернік. Облишмо це.
Гільмар. Але генеральний бій ще попереду.
Бернік. Це ти про залізницю?
Гільмар. Авжеж. Тобі, звичайно, відомо, що затіває редактор Гаммер?
Бернік (напружено). Ні. А що?
Гільмар. Він ухопився за чутку, яку хтось пустив по місту, і готує газетну статтю.
Бернік. Яку чутку?
Гільмар. Звичайно, про скуповування земель уздовж лінії проектованої вітки.
Бернік.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ляльковий дім», після закриття браузера.