Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Наталі задоволено оглядає себе в дзеркалі і допомагає мені взутися у туфлі. Стаю навпроти дзеркала, Джордж пальцем накручує пасма волосся біля мого обличчя, задаючи їм напрям. Волосся зібране в низький пучок, попереду випущені пасма, які обрамляють обличчя. Макіяж простий, румʼяна, котячі стрілки і матові губи під колір сукні. Але образ загалом дійсно дорослий і сексуальний. Пухкі губи та вигини фігури прикрашають сукню, вона наче заграла на мені.

- Ліві, ти чарівна, - захоплено вдихає подруга.

- Ось в цьому хороша Вілла. Вона за допомогою сукні може підкреслити все те, що заховане, - відходить від мене Джордж.

- Так. В цій сукні я справжня красуня, - задоволено оглядаю себе.

- Ліві, люба. Запам’ятай раз і назавжди, не жінка прикрашає сукню, а сукня її. Ця ніби створена для того аби підкреслити найгарніше в тобі.

Ми тепло обіймаємо Джорджа, залишаємо кольорові поцілунки на щоках чоловіка та прощаємося, вислуховуючи нотації про те що не можна постійно чіпати волосся та терти обличчя.

Вже сьома година, а ми тільки сідаємо в автівку Наталі.

- Мама буде зла, - дужче чіпляюся в ручку двері, поки Наталі повертає на дорогу.

- Це твоє свято. Іменинниці дозволено трохи запізнитися, - Наталі кидає на мене розважливий погляд.

Дякувати Богу, що заторів немає і ми доїжджаємо навіть дуже швидко.

Біля входу в ресторан мене зупиняє адміністратор.

- Вітаю з днем народження, - широко посміхається хлопець. – Ви просто неймовірна. Місіс Джонс просила аби Ви зачекали тут. Я її покличу.

Ми переглядаємося з Наталі, дівчина закочує очі.

- Мама зараз зробить цілу виставу, готова побитися об заклад.

- Феєрверки і пелюстки троянд будуть зараз чи трохи пізніше? – посміхається подруга.

- Феєрверки я переживу, а от пелюсток сподіваюсь не буде, - підіймаю очі до неба, сонце осяює моє обличчя. Темніти почне через години дві.

- Алекс дзвонив? Гра закінчилася? – цікавиться подруга.

- Ні. Не дзвонив ще. Гру перенесли на сьому.

- Це до біса дивно. Невже не можна було зіграти зранку, - Наталі поправляє свою сукню.

Двері відчиняються і до нас граційно на підборах випливає мама. Блакитний брючний костюм ще більше підкреслює блакить її очей, чорне волосся закладене на один бік.

- Це не та сукня, - вражено каже мама, оглядаючи мене, її очі широко відкриті.

Жінка обходить мене, оглядаючи з усіх боків.

- Не подобається? – я нервово пригладжую сукню.

- Ні. Тобто так, ти виглядаєш чудово, - опановує себе мама. – Ходімо, я представлю тебе усім.

Мама виставляє мене вперед, направляючи своєю долонею, яка мʼяко притримує мене за спину.

Наталі йде позаду нас, я кидаю на неї панічний погляд, вона підбадьорливо всміхається.

В обличчя вдаряє прохолодне повітря кондиціонеру, лунають голосні оплески. Змушую себе щасливо не вимушено посміхатися. До мене підходять люди, вітають, роблять купу компліментів.

Половину з натовпу так точно я не знаю, мамині подружки підлітають до мене першими.

- Люба, ти неймовірна. Вся в свою красуню маму. Така вже доросла, - Мередіт ніжно тримає обидві мої руки.

- Поль із Терезою передавали вітання. Вони дуже засмучені, що не змогли привітати тебе особисто, - Палмер тепло мені всміхається.

- Дівчата, налетіли на мою дитину, наче сороки на брязкальця, - тато ніжно пригортає мене до себе.

Вдячно всміхаюся йому, чоловік розвертає нас в напрямку до пірсу.

- Прошу нас вибачити, мені потрібно поговорити з донькою, - тато вибачається перед жінками.

- Дякую, ти мене врятував, - вже на самоті кажу я.

- Я побачив твої панікуючи очі і не міг не врятувати тебе., - посміхається батько.

- Макс не дзвонив? – запитую я, пригортаючись до теплого батькового плеча.

- Ні. Доню, я розумію, що тобі не вистачає Алекса.

- Ні, я не про це, - соромлюсь я.

- Соромитися не треба, люба. Перше кохання. Тобі хочеться бути постійно поруч з ним, розділяти всі моменти життя.

- Будь ласка, не треба, - молю батька. – Я не витримаю таких розмов.

- Добре, добре, - сміється чоловік та відходить від мене. – Відволіку маминих подруг, а ти відпочивай.

Батько відходить від мене, а я спираюся на перила і оглядаю блакить води, вона тут така прозора, що видно мушлі на пісчаному дні.

- Ти дуже гарна сьогодні, - від баритону Зака я легенько здригаюся.

- Ти мене налякав, - оглядаю хлопця, він одягнений в сірий смокінг.

Костюм неймовірно йому личить, м’яка посмішка, вкладене назад волосся. Хлопець простягає мені бокал з шампанським.

- Дякую. Ти теж гарно виглядаєш, - приймаю бокал з рук хлопця.