Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

– Я радий. Значить, у мене вийшло.

– Що вийшло, пане?

– Навчити тебе любити радість і щастя, а не біль і страх. Я боявся, що буде навпаки. Значить, тепер можна зробити так... – він дістав із сумки спицю-заколку, покрутив її в руках і різким рухом протягнув її крізь кулак. Полум'я багаття на мить злетіло іскрами високо в темне небо. Привид дівчини сіпнувся, її майже прозора рука машинально лягла на те місце, де в неї живої мало б бути серце.

– Чому я не вмираю? Ви знищили...

– Я зняв структуру заклинання прив'язки. Тепер це просто шпилька з твого минулого. Я не буду її викидати... Може тобі вона дорога. А відв'язав тебе від цієї штуки вже давно. Я ж тобі казав, що ти вільна. У мене немає рабів. Тільки друзі.

– Але ви ж казали, що потрібно...

– Говорив. Усе, що мені було потрібно – я вже побачив. Далі все вирішуй сама. Щоб острах розвтілення не лякав тебе. Ти можеш піти, можеш залишитися. Як хочеш. Я тобі не господар і не пан.

– А якщо я... залишуся?

– Та будь ласка. Я робитиму те, що казав – відведу цих людей у Прикордонний. А там видно буде. Може поживу там якийсь час. Потім я все ж навідаюся до ельфів.

– І я можу бути з вами? – зовсім уже несміливо запитала ельфа.

– Я ж уже сказав – чому ні? Якщо наше розуміння життя, добра і зла схоже, то чому б нам не бути друзями?

– Ці люди обманюють тебе, – ельфійка подивилася на новеньких, – але зла в них немає. Ти проженеш їх?

– Поки що ні. Можливо, що в них щось трапилося і обманюють вони не спеціально. Можливо, не можуть говорити правду. Поживемо – побачимо. До того ж – із ними діти. Та й не просять вони в мене нічого. Обман такий собі виходить. Ти ж ось теж нічого не кажеш. Це, звісно, твоя справа, але, можливо, я зміг би чимось допомогти. – Залишивши примарну дівчину в роздумах, підійшов до воза новеньких.

– Норт і, вибачте, не знаю, як вас звати пані, ідіть уже нарешті до багаття. Самі впираєтеся, так хоч дітей погодуйте. Нічого з вами не станеться, – не звертаючи увагу на заперечення жінки, він практично за руку притягнув її ближче до вогню. Поруч посадив близнят і накинув на них на всіх плащ. Це не пустеля, вночі все ж ще прохолодно. Добре, що він узяв кілька плащів – один уже потягла та, гола вампірша. Даремно їм одяг купували. Нічого – практичний Дагор його кудись та пристосує. Дітям вручив по шматку хліба і казанок із супом, жінці суп налив у їх власний глиняний кухоль, який усе-таки приніс хлопець. Виконавши свою місію, задоволений завалився спати. Нехай розбираються як хочуть. Не маленькі.

22-ге травня, день 1004-й.

Уранці, щойно почало світати, відійшов убік і злетів вище. Пролетів до дороги, охнув, побачивши, що там коїться, і передумав туди повертатися з возами. Коли долетів до самої переправи, виявилося, що міст так і не був відновлений. Кілька підготовлених колод валялися поруч, два стовпи встигли поставити, але на цьому й усе. Походив серед залишків споруди і зробив висновок, що зламали її навмисне. Озирнувся, вибрав відповідне місце і торкнувся каменя, що стирчав із води. Чомусь далеко не завжди виходило переглянути видіння з минулого, як він не старався. І привид Леннара не зміг це пояснити. Можливо, це теж пов'язано з впливом Катастрофи на всі Заборонені? Але в цей раз в очах уже звично потемніло.

…

Четверо чоловіків у темному одязі спішилися і підійшли до мосту. Ніч, тиша. Один озирнувся, дістав із сумки щось, ретельно загорнуте в ганчірку. Розгорнув, прилаштував на плече, направляючи на опору мосту. Негучне шипіння, щось вилетіло й одразу ж пішло під воду. Усе це досить швидко повторилося ще тричі. Підійшовши ближче й оглянувши щось у воді, мужик задоволено кивнув, махнув решті й став ховати свою штуковину в сумку. Так само, без жодного зайвого звуку, ніщо не брязнуло, вони сіли на коней і поскакали дорогою далі.

…

Видіння закінчилося і Макс уже цілком усвідомлено дивився на залишки річкової конструкції. Чим його зруйнували відомо – звичайний будівельний різак. Тільки використаний нестандартно. А ось хто це такі були... хотілося б знати. Раз міст не сам зламався, значить скупчення людей викликали спеціально. І зархів направили через них, влаштувавши десь далі магічний Бум. Комусь це було треба. Комусь потрібна була така кількість болю. Одразу згадалася Ортана з її способами накопичення сили.

Повернувшись на галявину, все ще залишаючись під прикриттям, почув розмову.

– ... ну навіщо ти так... він же нас урятував. І на дорозі, і потім, від цих...

– А звідки ти знаєш, що не він усе це й придумав? Ти бачила, що зархи його не чіпали? І привид цей із ним... Він темний, кажу тобі! – молоді люди стояли біля свого воза і розмовляли пошепки, але дуже емоційно.

– Ну і що? У домі твого дядечка було багато тих, хто служив світлу і що? Тепер ми бігаємо з королівства в королівство. У мене вже немає сил, Норт... дітям потрібен догляд, нормальне життя, а не ночівлі в холодному возі. Та й нам теж потрібен хоча б перепочинок. Я боюся, що вони все ж захворіють, незважаючи на... – вона запнулася й озирнулася, – і ми не зможемо їм допомогти нічим. Тепер ми тут, у Заборонених, зовсім самі... Я боюся подумати, що сталося б, там, на дорозі, якби він не втрутився.