Читати книгу - "Вулиця Червоних Троянд"

Лагутенко, недовго думаючи, попрямував до ляндвірта.

З чого в них там розмова почалася, за кого видав себе партизан, невідомо. Та коли поліцай, що прислуговував німцеві за денщика, зазирнув у кімнату офіцера, він остовпів. Ляндвірт і Лагутенко мирно сиділи за столом і закушували. Німець, уже добре напідпитку, розливав у склянки шнапс…

За годину офіцер ікав, ледве повертав язик. Вказуючи пальцем на портрет Гітлера над ліжком, Лагутенко з посмішкою порадив:

— І не набрид тобі цей негідник? Викинь його геть!

Ляндвірт, регочучи, подер лик фюрера на шмаття. Потім вони випили ще по одній за перемогу Червоної Армії. Лагутенко плескав німця по плечу і знову підсовував йому повну склянку. Ще через півгодини ляндвірт проміняв Лагутенкові свій пістолет на запальничку.

— Знаєш що? Поміняємося й одягом! — запропонував Степан. — Оскільки я радянський партизан, мені твій мундир може знадобитися, та й на зріст ми з тобою майже однакові.

— Міняюся з великим задоволенням! — кричав ляндвірт, стягаючи з себе френч і бриджі. — Ти партизан? Ти мене пух-пух? Не має значення! Ти жартівник і свій хлопець!

Онімівши від жаху, денщик вибіг із хати і помчав у поліцію. Тим часом Лагутенко одягнув на себе мундир офіцера, підперезався його поясом з кобурою, згріб у портфель папери ляндвірта і покликав своїх супутників. Партизани запрягли коней «сільськогосподарського коменданта» у фаетон, що стояв серед двору, на свою тачанку поклали очманілого німця, який посвистував носом уві сні, і так під'їхали до будинку поліції.

Староста села побачив у фаетоні незнайомого офіцера і кинувся до Лагутеика з благальним криком:

— Пане полковнику, партизани зарізали ляндвірта! Я вже подзвонив у районову поліцію.

До ґанку злякано тулилися місцеві шуцмани. Лагутенко зійшов з фаетона й оголосив: за зраду Батьківщини старосту буде скарано смертю. І наказав поліцаям виконати вирок на місці. Котрийсь із шуцманів замахнувся прикладом, староста звалився під ґанок з розтрощеною головою.

Роззброївши поліцаїв, захопивши із собою ляндвірта і його «канцелярію», партизани залишили Жемелинці. В путі, проїжджаючи через села, Лагутенко викликав до себе старост, лаяв їх по-німецькому і кожному вручав під розписку письмове розпорядження негайно роздати увесь хліб населенню. Накази ті були на офіційних бланках ляндвірта, ще й з печаткою. Старости скликали народ і розчиняли двері гамазеїв.

Ляндвірта завезли аж у сусідній район, у якомусь селі здали поліцаям. Пояснили, що цей п'яничка — спійманий партизан, як проспиться, йому треба всипати нагаїв, а затим відконвоювати його в найближчий пункт жандармерії.

На річці Случ з'єднання імені Михайлова зустрілося з партизанськими загонами Шитова. У цих загонах у той час перебував Кам'янець-Подільський обласний комітет партії на чолі із секретарем обкому депутатом Верховної Ради Союзу PCP Степаном Антоновичем Олексенком. Антона Одуху, а також комісара Гната Кузовкова було введено до складу обкому й затверджено членами обласного партизанського штабу. Незабаром згідно з рішенням обкому Одуха став першим секретарем, а Кузовков — другим секретарем підпільного Славутського райкому партії, їхньому з'єднанню доручили скувати рух залізничного транспорту гітлерівців між Шепетівкою і Новоградом-Волинським, в районі Ізяслава, Проскурова, Підволочиська. Таким чином перетиналася стратегічно важлива магістраль із заходу на Київ і відсікалися обхідні шляхи до неї на чималому терені окупованого Поділля.

З новою силою загриміли партизанські міни. Битва на рейках набула ще більшої жорстокості. На десятки верст навколо палали нічні заграви. Спіткнувшись на вибухівці партизанів-михайловців, перетворилося на купу уламків понад двісті ешелонів ворога. Не одна тисяча гітлерівських вояків знайшла свою смерть під уламками вагонів, від партизанських куль, не доїхавши до переднього краю, до фронту.

Точилися бої в Кременецьких лісах на Тернопільщині, були запеклі сутички з ворогом під Шумськом на берегах ріки Случ, побіля Горині. Було ще багато боїв і походів. Була радість перемог і біль втрат…

Недалеко від Володимира-Волинського, на узліссі, де струменить серед трав безіменна річечка, обірвалося життя Олексія Іванова. Вже наближалася Радянська Армія і артилерійська канонада гриміла не вщухаючи. Відступали німецькі дивізії. Партизанське з'єднання Одухи опинилося у прифронтовій смузі, до краю насиченій фашистськими військами, технікою. Вогнем із танків та бронетранспортерів зустрічали гітлерівці партизанів. Шлях на захід, у глиб ворожих тилів, був закритий. Залишався єдиний вихід: пробиватися назустріч частинам регулярної Радянської Армії.

Партизанський батальйон диверсантів розділився. Частину його комбат Петров повів попереду загонів, розміновуючи путь, оберігаючи фланги з'єднання від німецьких танків. Решта підривників прикривала партизанів з тилу, не давала гітлерівцям ударити їм у спину. Групи прикриття очолив Олексій Іванов. Партизанське з'єднання вийшло до своїх. Роту диверсантів, з якою йшов Іванов, відрізали фашисти.

Олексій Іванов та помічник начальника штабу Леонід Троцький з п'ятдесятьма трьома бійцями кілька діб відбивалися від есесівців та власовців. Потім з'явився ще один ворог — бандерівці. Вони силкувалися оточити групу партизанів, яка танула під кулями й осколками. Попереду шумів ліс, переповнений фашистами іі зрадниками з так званої російської визвольної армії генерала Класова.

Упав з простреленими грудьми Леонід Троцький. Падали інші. Загинули всі — лише Іванова та ще одного бійця поки що милували кулі. Та ось і боєць випустив з рук кулемет: його поранило в плече. Іванов поспіхом накидав на нього гілля. Сам ліг за кулемет, та магазини були порожні…

Через два дні на пораненого партизана, який лежав під купою гілля, наткнулися радянські солдати. Він і розповів згодом про те, як не стало начальника штабу батальйону диверсантів. Іванов відкинув трофейний «шмайсер», взяв у руки останню «лимонку». Висмикнув чеку і звівся на весь зріст, чорний від багнюки, у плямистій німецькій плащ-палатці, простоволосий. Підняв руки й повільно пішов на есесівців. Ті припинили вогонь. Потім поранений побачив — на тому місці, звідки ще хвилину тому бив німецький крупнокаліберний кулемет, виріс над землею фонтан вибуху, блиснуло полум'я. І злетів над кулеметом шматок плащ-палатки.

Йдучи з гранатою на ворожий кулемет, не