Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Що ти? – тихо підводжу подругу.

- Я його поцілувала, - Нат прикриває очі.

- Він що тебе відштовхнув?

- Ні. Він відповів на поцілунок. І це був мій найкращий поцілунок. Але подивившись в мої очі, він сказав, що не варто було цього робити. Йому не потрібна дівчина, а використовувати мене заради миттєвих стосунків він собі не може дозволити.

- Який де він бовдур, - махаю головою.

- Ми вирішили бути й надалі просто друзями. Я сказала, що напевно багато випила і всі ці танці на мене так вплинули. І я не хотіла цього поцілунку, це вийшло майже випадково.

Беру руку подруги в свою і ніжно стискаю.

- Ліві, я цього хотіла ще не знаю з яких часів. Але все вийшло жахливо. Я наважилася, а він мене відштовхнув.

- Мій брат – самий справжній дурень. Він все зрозуміє і буде вже пізно, ти знайдеш собі кращого. Ти подобаєшся йому і я певна, що він боїться своїх почуттів.

- Не знайду, - сумно потискає плечима дівчина. – Але зараз для мене це не головне. Мені потрібно вчитися. Мені запропонували вже стипендію. Я не можу все зіпсувати через якісь свої любовні переживання.

Наталі широко і щиро посміхається, її очі стають веселими.

Тільки вона може ховати все в собі настільки глибоко, що навіть очі не видають справжнього стану душі.

Обіймаю подругу та тягну в ліжко. Нат зручно вмощується під моїм боком та швидко засинає.

Я же лежу без сну, думаючи над усім. Поведінка брата, закінчення школи, університет і головне Алекс, який ладен їхати за мною, залишивши все.

Із солодких мрій мене виводить ледь чутний стукіт у двері.

Двері причиняються і в них зазирає мама. Вона оглядає кімнату і жестом руки кличе мене за собою. Обережно встаю, не розбудивши Нат.

Мама веде мене за собою в їх спальню з батьком.

- Ліві, ти мене дуже образила своїм зникненням зі свого дня народження, - починає мама, зачинивши двері.

- Батько сказав мені де ти була, - мама проходить до туалетного столику та знімає сережки. – Але так не можна робити. Там був весь бомонд зі своїми синами і доньками. Я зі стількома мала тебе познайомити. А ти просто зникла навіть не попрощавшись. Весь вечір я мала придумувати відмовки де ти ділася.

- Вибач, але я хотіла підтримати Макса та Алекса. Вони моя сім’я також, а без них не може бути свято.

- Ліві, дорослі так не роблять. Ти зганьбила мене. Я всім розповідала, яка ти в мене серйозна, відповідальна дівчина і тут ти просто зникаєш.

- Мамо, я можу хоча б у свій день народження робити те, чого хочу я. Бути із тими людьми, яких хочу я, а не ти. Людей, яких я знала на тій вечірці, можна було перерахувати на пальцях, - сердито плескаю руками.

- Ліві, ти же знаєш, що я хочу для тебе тільки кращого. Мені це вартувало багато прикладених зусиль аби зібрати всіх там. А ти зникаєш із цим хлопцем. Що ти з ним робила?

- Знову починаєш, - втомлено сідаю на край ліжка.

- Зрозумій, що йому набридне. В нього відкриються згодом очі і він побачить хто він, а хто ти. Що тоді? Ти залишишся з розбитим серцем. І добре якщо тільки це, а не щось і ще, - мама красномовно дивиться на мій живіт.

- Це вже занадто. Мені так набридли твої нотації і упередження. Алекс кохає мене, а я кохаю його. Я не залишуся з розбитим серцем. З ним я щаслива, зрозумій це нарешті, мамо.

- Щаслива тут. Ти поїдеш вчитися далеко, а він залишиться  разом з батьком, що тоді? В університеті ти зустрінеш ідеального хлопця і тобі буде соромно перед Алексом.

- Аа, вже я маю розбити йому серце. Мені не потрібен ідеальний хлопець, мені потрібен Алекс. І він поїде зі мною. Він переведеться.

- Це ти сама таке придумала? – мама складає руки на грудях.

- Ні. Він мені сказав. Він переведеться за мною, найме робітника в майстерню. Батько не буде сам. І у нас всіх все буде добре.

- Он як, - очі мами стають холодними.

Вона йде до гардеробної та виходить з валізою.

- Я повернуся за два тижні, батька не буде три дні. І не дай Бог, в твоїй кімнаті буде цей хлопець. Марта залишається з вами, якщо я дізнаюся від неї, що він тут, то ти будеш спати з Мартою в одному ліжку.

- Як же мене це все дістало, коли я поїду від цього всього і нарешті зможу вдихнути спокійно, - майже біжу до дверей. Натиск мами буквально душить мене.

Заходжу до своєї кімнати, навіть не хочу прощатися з матір’ю.

Оглядаю Наталі, яка міцно спить, підклавши долоні під щоку. ЇЇ очі міцно закриті, а щоки смішно надуті.

Кроки матері стихають на сходах. Видихаю повітря з легенів, не помітивши як затамувала подих.

Саме час випити кави, заснути вже не вийде. Емоції бурлять в мені.

На кухні біля кавоварки порається Макс.

- А де Марта? – спираюся на стільницю біля брата.

- До неї приїхала онука, тож вона поїхала. Мама була зла, - хлопець розливає каву у дві чашки.