Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Каел розкинув руки, дозволяючи силі поглинати себе, і його сміх прорізав тишу. Це був не людський сміх — він звучав, як відлуння, що відбивалося від стін нескінченної безодні. Його обличчя здавалося зміненим: риси стали загостренішими, очі палали багряним світлом, а шкіра на руках потемніла, ніби його тіло почало вбирати в себе саму темряву.

— А тепер, — промовив Каел, його голос звучав низько і глухо, але кожне слово вібрувало в повітрі, — настав час справжнього суду. Ви думали, що артефакти належать лише вам? Ви помилялися. Тепер я — частина цього балансу. І я збираюся перевернути його з ніг на голову.

Темрява, яка вирувала навколо Каела, почала змінюватися. Вона більше не танцювала хаотично, а почала збиратися в форму. Позаду нього з’явилися силуети, схожі на тіні живих істот. Це були не просто фігури — це були потвори, створені з його власних емоцій і спотвореної енергії кільця. Вони шипіли, стогнали і, здається, готувалися до нападу.

Еріон відчував, як ця сила наповнює все довкола страхом, але не дав цьому охопити себе. Його очі зустріли погляд Каела, і між ними на мить виникла невидима битва. Темрява Еріона була врівноваженою, керованою. Темрява Каела була дикою і руйнівною.

— Ти граєш із тим, чого не розумієш, Каеле, — промовив Еріон, його голос був тихим, але кожне слово пробивало крізь хаос. — І це знищить тебе.

Каел лише засміявся ще голосніше, його багряні очі блиснули.

— Побачимо, хто з нас залишиться цілим, коли це закінчиться, Еріоне, — відповів він, і його тіні рушили вперед, наче відповідаючи на заклик свого нового господаря.

Еріон кинув у бік Каела коротку, майже насмішливу усмішку. Темрява навколо нього на мить згущувалася, а потім — він зник. На тому місці, де він щойно стояв, залишився лише слід тіні, яка поступово розсіювалася, змішуючись із навколишньою чорнотою.

Наступної миті він з’явився посеред рядів лицарів, і це було схоже на вибух. Темрява, що оточувала Еріона, розлетілася навколо, немов чорний вихор, збиваючи з ніг найближчих воїнів. Один із них, оговтавшись, змахнув мечем, але Еріон ухилився, рухаючись так швидко, що здавалося, ніби його тіло складалося з самої тіні. Він різко повернувся і провів удар Тінерізом, який просвистів у повітрі, залишаючи за собою чорний слід. Удар не просто відкинув меч супротивника, а ніби розщепив метал, змусивши його розсипатися уламками.

Інший лицар кинувся зліва, намагаючись вразити його списом. Еріон, навіть не обертаючись, ковзнув убік, немов вихор, і одним рухом меча перерізав древко списа. Потім він розвернувся, його темна аура наче вдарила супротивника хвилею, відкидаючи того назад.

Кожен рух Еріона був точним і граційним. Він використав темряву, що пливла навколо, як щит, який поглинав удари, і як зброю, що тягнулася вперед, немов чорні батоги. Один із воїнів зумів підкрастися позаду, але Еріон, не повертаючи голови, простягнув руку назад, і темрява миттєво обвила шию нападника, підіймаючи його в повітря.

— Ви марнуєте час, — промовив Еріон, його голос звучав тихо, але владно. — Навіщо вмирати за того, хто сам вас зрадить?

Раптом у повітрі почувся низький шепіт, і ззаду вирвався хаотичний вибух темряви. Каел втрутився. Його аура розширилася, і він рухався вперед, мов буревій, а його багряні очі світилися в густій чорноті.

— Не будь таким впевненим, Еріоне! — крикнув Каел, змахнувши рукою, наче хапаючи щось у повітрі.

Темрява, що вирувала навколо нього, зібралася у величезний спис, який Каел жбурнув у бік Еріона. Спис рухався зі швидкістю блискавки, розриваючи повітря, але Еріон ухилився, зникнувши в тінях і з’явившись у декількох кроках від Каела.

Каел засміявся, його посмішка була дика й шалена.

— Моя темрява не підкоряється правилам! Вона — хаос!

Каел підняв обидві руки, і темрява вирвалася з нього, формуючи гігантські руки, що звалилися на Еріона, наче молоти. Еріон в останню мить зміг ухилитися, але удар був настільки потужним, що залишив у землі величезну тріщину.

Еріон контратакував. Він різко підняв Тінеріз, і темрява, що оберталася навколо нього, зібралася у вигляді гострих лез, які рвонули вперед, наче стріли. Леза врізалися в тіні Каела, але не розсіяли їх повністю. Каел лише посміхнувся і зробив крок уперед, його аура ставала все більш дикою.

Бій між ними здавався танцем двох різних темряв. Аура Еріона була стриманою, точнішою, схожою на зброю, яка знала, як і коли бити. Темрява Каела була хаотичною, мов буря, яка прагнула поглинути все навколо, не рахуючись із наслідками.

Лицарі короля спостерігали, паралізовані жахом. Тіні навколо Каела й Еріона здавалося жили власним життям, поглинаючи світло й простір. Навколо них точилася битва, яка ставала все більш інтенсивною. І здавалося, що жоден із них не збирається поступатися.

Еріон ковзнув убік, ухиляючись від чергового удару, і в ту ж мить його різонув по одному з лицарів, розсипаючи його обладунки, ніби вони були зроблені з тонкого скла. Він був оточений — лицарі короля діяли злагоджено, намагаючись використати чисельну перевагу. Один із них завдав удару зверху, але темрява, що оберталася навколо Еріона, мов жива істота, зупинила лезо на півдорозі. Воїн застиг, не розуміючи, як його удар не досяг цілі, а потім злетів назад, збитий хвилею темряви, що вирвалася з Еріона.