Читати книгу - "Мілана, Сергій Олексійович"

Двох вона відкинула відразу. Звісно хлопець в якого закохалася Кароліна теж відпадає. Залишилися Сергій та Макар. У Сергія була Яна. А Макар їй подобався. Він був серйозний такий на зовні. Та, щоб зрозуміти, що він за людина, Мілані потрібен був час. Бо відразу так от узяти та вирішити з ким їй остаточно бути, вона зараз не могла. Мілана вагалася. 

Тим часом Сергій покинув їх з Кароліною та весь час про щось розмовляв зі своєю подругою Яною. Це було досить не приємно. Хоч Мілана й удавала, що усе гаразд та саме зараз їй, як раз і не вистачало його приємних слів та моральної підтримки. Їй хотілося, щоб вся увага на неї була. А тут, прийшла якась. А з іншого боку було цікаво, чому як тільки з'явилися ця маленька на зріст дівчина, Юліана відразу захотіла до дому. Щось в цьому було. Треба обов'язково розібратися, що тут і до чого.

І ось у влучний момент Мілана спитала Сергія про Яну. - Це твоя дівчина?

 - Ні, - відповів він трошечки повагавшись. 

- Але ж вона тобі подобається. Я за вами весь час спостерігала. - Посміхнулась Мілана. 

- Та, багато, хто кому подобається. - Посміхнувся і собі Сергій. - Може мені ваша ота подруга, що пішла дуже сподобалося. А може я в захваті від Кароліни.

 - Ой, я теж від тебе в захваті, - почула останні слова Кароліна і щиро від самого серця погладила Сергія по руці. 

Він тепло подивився на Кароліну і відразу подумав про себе: "Яка приємна дівчина! І Мілана така розумна. І Юліана така красива! Треба теж ставитися до них з любов'ю. Бо вони того обов'язково заслуговують."

 Дівчатам так усе сподобалась, що вони вирішили залишитися ще на деякий час. Бо всі сьогодні до них дуже добро ставилося. На них дивились вже, як на своїх. І це було дуже приємно. Без кінця казали компліменти та спілкувалися, як нормальні люди. З повагою та від щирого серця. 

Були ще різни на те причини для того, щоб залишитися. Кароліна не зводила очей з предмета свого кохання. А він здається її взагалі не помічав і розмовляв тільки з хлопцями або з Міланою. 

А Мілана. Мілані все було цікаво. А ще її зачіпило те, що на неї не звертають увагу, як на дівчину. Хотілося якихось там комплементів саме про зовнішній вигляд, а не про розум та те, яка вона весела людина. Хотілося легкого флірту. То й що.. 

Час минув. Було вже досить пізно, коли дівчата нарешті почали збиратися додому. 

- Ого! - Подивилася на свій великий круглий годинник Кароліна. - Треба йти. До дому вже не поїдемо. Залишимося у Юліани. 

- Так. Гарно думка. Так і зробимо. Тільки треба батьків попередити. - Погодилась з нею Мілана.

 Хлопці хотіли їх проводити. Та Мілана відмовилась. Вона не знала чи захоче Юліана, щоб усі знали де вона живе. Треба поки, що було зберігати все у таємниці. Мілана ще не розуміла, це все серйозно, чи так - просто знайомі. А от Кароліна вже все для себе вирішила. 

Мілана вислухала її уважно. А Кароліна доки вони йшли до подруги все розмовляла та згадувала хлопців.

- Як на мене, - вирішила Кароліну, - то ось тобі мої перші від них враження. Хлопці вони не погані. І в кожного є щось своє. Особливе. Той хлопець, Макар. Відразу помітно, що дуже серйозний. Такий в нього вигляд. Як наче мій дядько. Теж такий. Мабуть працьовитий та не дуже ємоційний. Ромчик, - продовжувла Кароліна, - той на мою думку, веселий такий та дуже балакучий. Він такий просттй та милий. Мабуть нікого ніколи не образить. Веселий хлопець. - Кароліна замислись. - Сашко він якійсь занадто енергійний та діловий. А так. Взагалі. Усі приємні хлопи. Що там ще казати. Особисто мені, - зізналася вона Мілані, - сподобався Костя. Мовчазний такий. І посмішка в нього добре. Здається я закохалася. А може ще ні. Та я хочу побачити його ще. І усіх інших теж дуже буду рада бачити. Може якось тому хлопцеві, Костику, натякнути, що він мій? 

Але Мілана сказала, щоб вона поки не поспішала з висновками. - Треба краще придивитися. Нам ще не сто років. Ми можемо і почекати декілька місяців. Чи тобі аж так не терпиться мати хлопця? - Поцікавилася Мілана. 

- Почекаю. Звісно. - Погодилося з нею швидко Кароліна. Хоч насправді їй дуже хотілося мати хлопця вже хоч зараз. Та хай подруга думає, що вона з нею згодна. Кароліна взагалі не вміла та не любила сперечатися. Краще погодиться, чим комусь щось доводити - саме так вважала та діяла вона по життю.

А от Мілана дотримувалась зовсім інших життєвих принципів.

Характер у неї був твердий. І нікому ні за що на світі, вона не підкорялася б і когось слухатися. У неї було на все свій погляд. Вона вірила у себе і свій розум. Принаймні, це була вже не та чотирнадцятирічна дівчинка, яка у всьому слухалася своєї мами й тітки. І все робила, бо вони їй скажуть.

У неї було не найпевніше прекрасне дитинство на світі. Поки її однокласниці десь гуляли, вона займалася танцями музикою та навчала уроки. Проте, ставши старшою, Мілана стала більш самостійною. У неї був твердий мамин характер. Любила волю та свободу. І твердо знала, що слухатися вона буде лише однієї людини на світі: того, кого вона покохає всім серцем і всією своєю душею.

Поки що такої людини на горизонті не було і подумки перебираючи всіх своїх старих знайомих, вона її ніде не бачила.

Тому звичайно нова людина, якась, могла б дуже навіть легко потрапити в її серце, якби не одне "але". Для цього він дуже сильно мав їй сподобатися. Але якраз усі справи в тому, що їй особливо ніхто й не подобався.

Можливо, у мене якісь завищені вимоги до мого майбутнього молодого чоловіка, думала Мілана. Ну чому знаючи добре себе повинна занижувати планку?

Он для Кароліни головне, щоб її любили й вона готова слухатися будь-кого. Юліані взагалі по-моєму ніхто не потрібен, розмірковувала сама Мілана. А що стосується мене, то поспішати, звичайно, мені нікуди. Але я б не відмовилася, якби поряд зі мною був коханий. Буде — добре, а якщо прямо зараз його немає, то нічого страшного в цьому теж я не бачу.

А все-таки десь у глибині душі хотілося жарких поцілунків та гарячих пристрастей. Хотілося б знати на практиці, насправді як це, коли тебе по-справжньому люблять і ти вся літаєш на крилах.