Читати книгу - "Людина у човні, Vladyslav Derda"

— Ааа та що ти хочеш?

— Хочу, щоб ти прозрів. Бебіту кінець, натовп скаженіє, просто здайся і все кінець всьому цьому!

— А ти б здався?

— Нізащо та не на мені проводять больовий!

— Ааа! — він заричав, як вразливий лев і спробував вільною правою рукою наносити мені удари по тих частинах мого тіла до яких міг дістати.

— Та схаменися ти, усьому кінець. Їм начхати на нас, ми як ті звірята з зоопарку, на нас дивляться втішаючи своє его, але вмім байдуже на те зто ми є і як існуємо в цій клітці!

— Ти довбаний філософ! — він продовжував з усіх сил бовтатися і бити. Я зрозумів що він не потупотить рукою він не здаться я відпустив його руку я розщепив важіль ліктя. — Я тобі не ворог Алісоне! — промовив я і підвівся.

Натовп скаженів, трапилося досі небачене до сих пір, хто мав з'їсти свого супротивнака відступив від пораненого. Це не входило в плани озвірілого натовпу, що одержимі були кров'ю на рингу бодай мінімальною кількість її крапель.

— Тепер нам звідси живими не вийти! — промовив я.

Алісон підвівся тримаючись за руку.

— Якого дідька ти робиш? Ти мав вирвати мені руку і насолодитися перемогою!

— Я мав покінчити із злом, допомогти друзям, потягнути час але не калічити пакалічену цим злом душу!

— Що з тобою не так? — поглянув він на мене поглядом злим, але злість ця була від незрозуміння.

— Важко пояснити! — стиснув я плечима.

Бийтеся кляті виродки. Ну ж бо до бою треновані мавпи. Ти мусиш надерти йому дупу інакше ми надеремоїї тобі. Ви не вийдете звідси живим, якщо не буде одного переможця. Спусти з нього шкуру. Чого тільки не чули наші вуха, різноманітнні гидоти на свій адрес.

— Ось хто ми для них! — посміхнувся я. — Тепер ти розумієш? 

— Чому ти сказав, що Бебіту кінець? 

— Бо я це знаю! — впевнено проказа я.

— Чому ти це знаєш? — Алісон хотів вірити мені, тай був обережним в цьому.

— Бо усе це, щоб обіграти його, його ж методами і хитрощами!

— Вдалося?

— Зараз дізнаємося! — я почав мацати канвас, намагаючись знайти в ньому схований розріз під яким мав бути вихід.

У місцях де бундючно сиділи посіпаки, поплічники і прибічники гладкого боса Бебіта, а для правоохоронців його співучасники і такі ж злочинці сіялися обурення і паніка, озвіріле збіговище глядачів продовжувало агресивно показувати своє невдоволення.

Аж раптом сильна ударна хвиля вдарила по вухах, сколихнула приміщення і налякала усіх хто почув і побачив вибух. Усе відбулося зненацька, я страшний весняний грім. Посіпак Бебіта розкидало на всі сторони, адже вибух стався саме там де були вони. Повітря стало занадто важким, загорілися легкозаймисті матеріали, були поранені. Язики полум'я незграбно поїдали усе на своєму шляху, здійнялася пожежа. Пожежна система і не думала спрацьовувати. До залу ввірвалися озброєні люди. Усі запанікували і кинулися врізнобіч, рутувати свої життя. Ще один вибух стався вже у місці де засідав Бебіт і це свідчило про кінець справи, про нашу велику перемогу хрч і такими радикальними методами. Схоже це те про, що попереджав Кенні.

— Що це таке до біса?

— Нам час вшиватися! — я нарашті дістався до виходу про який говорив Кенні.

— Що це? — Алісон не міг второпати усе, що сталося тут за остінні кілька хвилин.

— Кінець Бебіта. Тепер ти мені віриш? — запитав я у нього.

— Ну, а це що? — запитав він незнано, показавши своїм поглядом на вихід.

— Наш шлях до свободи! — відповів я, нарешті відчувши її запах.