Читати книгу - "Маленький друг, Донна Тартт"

для губ: усе плямувала лискуча олія «зрілості», непристойності, аж до поту на хотдогах. Що гірше: Гаррієт почувалася так, ніби один із тих бридких діапозитивів фільму «Розвиток твого тіла» — саме лоно, труби й молочні залози — спроєктували на її бідне дурне тіло; ніби коли на неї дивляться — навіть в одязі, — то бачать лише органи, геніталії й волосся в неналежних місцях. Знати, що цього не уникнути («просто природний процес дорослішання!») було нічим не краще, ніж знати, що одного дня вона помре. Смерть принаймні велична: кінець безчестя й смутку.

Справді, декотрі з дівчат у її будиночку, особливо Крістл і Марсі, мали добре почуття гумору. Але її жіночніші співмешканки (Лі Енн, Дарсі, Джада й Дон) були грубими й лякали; Гаррієт гидувала їхнім завзяттям визначати себе грубими біологічними термінами, як-от у кого є «цицьки», а в кого нема. Вони розмовляли про «засмокти» й «червоні дні», мали бідний словниковий запас. А ще на умі в них була сама брудота. «Ось, — сказала якось Гаррієт, коли Лі Енн пробувала полагодити свій рятувальний жилет, — треба отак всунути…»

Усі дівчата — включно з невдячною Лі Енн — вибухнули сміхом. «Що зробити, Гаррієт?»

«Всунути, — крижаним тоном мовила Гаррієт. — Це цілком нормальне слово…»

«Що, серйозно?» Ідіотичне гиготіння — усі вони були брудні, усі, уся їхня спітніла, менструйована, схиблена на хлопцях ватага, разом з їхнім волоссям на лобку й проблемами з пітливістю, усі підморгували одна одній і буцалися по щиколотках. «Можеш повторити, Гаррієт? Що воно означає? Що їй треба зробити?»

Зак із Зіґом тепер перейшли на тему вживання пива.

— Скажи мені таке, Зіґу. Ти б щось пив, якби воно було погане на смак? І ще й шкодило тобі?

— Фе! Точно ні!

— Хочеш вір, а хочеш ні, але багато дорослих людей і навіть дітей таке роблять!

Зіґ окинув аудиторію ошелешеним поглядом.

— Тутешніх дітей, начальнику?

— Можливо. Бо завжди знаходиться парочка справжніх дурбеликів, які думають, що пити пиво — це круто, мужик! — Зак показав знак миру. Нервовий сміх.

Гаррієт, у якої від сидіння на сонці розболілася голова, придивилася до скупчення укусів москітів у себе на руці. Після цього зібрання (лише на десять хвилин, хвала небесам) буде сорок п’ять хвилин плавання, далі Біблійна вікторина, а потім ланч.

Єдине, що Гаррієт у таборі подобалося й чого вона чекала — це плавання. Наодинці з власним серцебиттям вона пурхала крізь темне безсонне озеро, крізь мерхлі мерехтливі промені сонячного світла, що прохромлювали тьму. Біля поверхні вода була теп­ла, як у ванні; коли вона запливала глибше, в обличчя били вістря холодної джерельної води, а з ворсистої трясовини дна, наче зелений дим, звиваючись із кожним змахом, кожним поштовхом, розгорталися завитки порохнявого мороку.

Дівчатам дозволяли плавати лише двічі на тиждень: у вівторок і четвер. І особливо вона тішилася тим, що сьогодні був четвер, бо досі не відійшла від неприємної несподіванки, яку сьогодні вранці отримала під час видачі пошти. Прибув лист від Гелі. Розкривши його, вона шоковано втупилась у вирізку з александрійського «Орла» із заголовком «НА ЖІНКУ НАПАЛА ­ЕКЗОТИЧНА РЕПТИЛІЯ».

Крім того, у конверті був лист на блакитному лінованому аркуші.

— Ого, це що, тобі хлопець написав? — Дон вихопила в неї лист. — «Привіт, Гаррієт, — зачитала вона вголос для всіх. — Що там у тебе?»

Вирізка полетіла додолу. Тремтячими руками Гаррієт вхопила її, зіжмакала в кульку й запхала в кишеню.

— «Подумав, тобі захочеться це побачити. Глянь…» Що побачити? Що там? — запитала Дон.

Пальцями в кишені Гаррієт роздирала вирізку на клапті.

— У неї в кишені, — сказала Джада. — Вона щось у кишеню сховала.

— Забирай! Забирай!

Джада радісно кинулася на Гаррієт, а та врізала їй в обличчя.

Джада заверещала.

— Боже! Вона мене дряпнула! Ти мені повіку дряпнула, гімнюшка!

— Гей, народ, — прошипів хтось, — Мел почує. — Це про Мелані, наставницю їхнього віґвама.

— У мене кров! — лементувала Джада. — Вона мені ледь око не вибрала! Блядь!

Дон остовпіла, роззявивши заквецяний блиском рот. Гаррієт скористалася замішанням, вихопила в неї лист від Гелі й запхала його собі в кишеню.

— Дивіться! — скрикнула Джада, виставивши руку. На пальцях і на повіці виднілася кров — трішки, небагато. — Дивіться, що вона мені зробила!

— Народ, заткніться, — наполіг хтось пронизливим голосом, — бо отримаємо догану.

— Якщо випишуть ще одну — скривдженим голосом сказав хтось інший, — нам заборонять ходити з хлопцями смажити маршмелоу.

— Так, справді. Замовкніть.

Джада — напоказ виставивши кулак — підступила до Гаррієт.

— Ти краще ступай потихеньку, мала, — сказала вона, — ти…

— Та заткнися! Мел іде!

Тоді залунав дзвін, скликаючи їх у каплицю. Отже, Зак зі своєю лялькою врятували Гаррієт, принаймні ненадовго. Якщо Джада її викаже, у Гаррієт будуть проблеми, але тут нічого нового; Гаррієт уже звикла до проблем через бійки.

Тривожила її газетна вирізка. Неймовірно дурнувато з боку Гелі присилати її. Принаймні ніхто не побачив; це головне. Окрім заголовка, Гаррієт нічого до ладу не розгледіла; а тоді скрупульозно подерла її й лист і позминала шматочки в себе в кишені.

Вона помітила, що на галявині щось змінилося. Зак замовк, а всі дівчата зненацька заціпеніли й затихли. Серед цієї тиші Гаррієт пронизало панікою. Вона чекала, що всі